З мене досить!

Анастасія

Він стояв не похитно . Насміхаючись. І дивися наче комара побачив. 

 Я була настільки виснажена усіма цими подіями.Відчувала тремтіння, і холодок по тілу.Може це адреналін. Але я осміліла. І вирішила ,що  прийшла моя черга боротися. Показавши що я теж маю свої зуби!

  - З МЕНЕ ДОСИТЬ!

Крикнула йому. І запустила Іллі в ногу. Тим відром.

Він ухилився. Але люті своєї не втратив. Погляд став жорсткий і агресивний.

 Я продовжила:

  - За що ти так знущаєшся. Ми навіть не знайомі. Що з тобою не так?

На останньому слові аж голос прихрип. І став наче не мій.

   - Не вдавай, що не знаєш. Повір  я зроблю усе . Щоб тобі тут " дуже" і "дуже " сподобалося . 

 Знову цей оскал. Він гримнув дверима. І вийшов. 

 От хворий, ще сміє мене звинувачувати. все, досить терпіти. Хочеш війни. Я тобі влаштую. Вийшла в коридор.  Знайшла дирекцію .Увійшла до кімнати вожатих .  

 - Вибачте, але цей хлопець Ілля , облив  мене  водою. І ще наказав прибирати. Зробіть щось. Бо я не можу більше терпіти ці знущання. 

   І почала плакати. (Звісно більше  грати, адже зараз я не відчувала жалю до себе). Ні , я  прагнула війни. Він ще пошкодує. Я сама зможу дати відсіч. 

 Знайшов собі іграшку, дивитись щоб сам нею не став .

   Вожаті біли здивовані , і навіть дехто побоювався вставати на мою сторону. Самі розумієте чому і чия Він дитина. Але наш , на мій подив підвівся. І попросив заспокоїтись. 

 -По перше , треба переодягнутися. А далі я сам з ним поговю. Не переживай так. Ходімо , а то так легко захворіти. 

 І ми пішли. Я переодяглася. Навіть якось спокійно стало. Бо вже відчула що не сама, що в безпеці. 

 Денис (так звали нашого вожатого) швидко усе прибрав. І приніс мені на випадок ліки.

  - як раптом підніметься температура. А ще тобі не завадить чаю з медом. Я швидко. 

 За  п'ять хвилин приніс. Прослідкувавши щоб усе випила. Я вже почувалася краще. Чи від чаю, можливо більше  від  його турботи. Він був людиною на яку можна покластися. Старший , надійний , заступник.

  Я вже обдумувала план помсти . 

Вожатий попрощавшись кивнув. І сказав що рано прийде перевірить чи не захворіла . Причинивши двері. Обернувся та загадково сказав:

  - Знаю, що зараз для тебе не прості часи. Але ти виростеш і усе зміниться. Повір. 

 Вірилося з великим сумнівом. Але я вже закрила очі . І поринула в сон. Завтра усе обдумаю і обов'язково буду боротися.