Везіння

Анастасія

Не розбираючи дороги , мчала чимдуж, лиш би подалі від них. Що я зробила? Досі не мала уявлення. Що за жорстокість. Невже Він з усіма так , чи можливо Я "Особлива"...

Сльози застелили мені очі. Я була засоромлена і пригнічена. Вибігла на двір просто до саду . Там упала на коліна і дала волю сльозам. Незнаю скільки пройшло часу. Оговталась як почало сонце сідати. 

 Вибору й так не було. Потрібно повертатись. Але як ? 

Пережити усі ці знущання. Я одна їх зграя. Вони як Вовки чекали свого ватажка. Який дав команду зламати , присоромити, згнобити кого?! -малу дівчину...

Так з цим жалем до себе, я не відчула що біля мене сидить та сама дівчина що віталась до мого Ворога.

 Вона була дуже гарна , про таких говорять  моделі. Довге русяве волосся , зелені очі, смугла шкіра.

І зовсім не пихата. Як усі тут.

Я повернула голову і спитала зовсім боязко: 

- Давно тут сидиш?

 Відповідати вона не спішила, дивилась кудись вдаль. І лиш коли я несміливо торкнулась плеча. Обернулась, мило посміхнулась і дала свій наушник:

 -Ти щось сказала, вибач , я слухала музику. Хочеш разом послухати? 

Ствердно кивнула. Там саме грала Kazka "Пкала".Так ми і сиділи просто мовчки і слухали пісні.

Потроху мені стало легко і якось вже не так соромно. Дівчина помітила зміну на моєму обличчі. Встала і простягла мені руку зі словами:  

- Пішли вечеряти, бо злопають усе ! Доречі мене Юля звати. Ти тут у перше? Бо я тут вже другий рік тусуюсь. Батьки прагнуть аби їх дитина-підліток , була самостійна. Якось звикла до цього балагану..

- Ок , моє ім'я  вже знаєш . Так перший( молю щоб останній ), моя  мала намір щоб знайшла собі багато друзів. Більше комунікабельною стала. Напевно невезіння.

- Ну якщо говорити про везіння з ним мало кому фартить. Побігли, вже напевно прекличка. А за запізнення штафи. От  і переконаємось?

-Давай.

 І ми побігли в будівлю . Там як раз була лінійка для усіх . Робили перекличку. Призначали нам вожатих. Ми стали позаду проте коли зачитали прізвище Шмигаль . Стрімко ринули на перед.

-Тут, (захекана після бігу, трохи спухла після довгого плачу. )О не так я собі це все уявляла. Наш вожатий гланув на мене з цікавістю поставив галочку. І знову поринув у свої справи.

  Я відчувала цей важкий погляд спиною. І не сміла глянути. Знала що Ілля пропалює мене поглядом не просто так. Але ще була дуже наївною і вірила у краще. Юля повела в столову. Там смачно поївши. Пішли дивитись розклад. 

- О ні, (зі стоном промовила дівчина).Що знову та зарядка зранку. Яке ж це катування. У нас взагалі канікули..

Я всмівхнулась.Що-що а спорт я люблю.І поважаю.Проте в голос сказала: 

-Несумуй , якщо що придумаємо відмазку зранку.

- Ок, тоді до завтра. І пішла коридором.

Тепер треба знайти ті самі двері. А то ще натраплю знову на Нього. Хоча з моїм везінням легко.

 Обійшовши пару кімнат . Знайшла потрібну.Відкрила двері і тут полилася вода крижана мені просто на голову. Мені аж повітря забракло. Коли відкрила очі зустрілась зі Його лукавими , холодними очима.

- Моя собачка забула помитись! Наступного разу не пропускай. І прибири усе!