Карма чи доля!?

 Анастасія 

Я йшла позаду нього. І ледь поспішала за ним. Він йшов неначе біг від когось?!

 Вищий від мене майже на голову, чорняве волосся( кольору ворона).Сильної статури. Лиш зрідка зиркав, час від часу обертаючись ,своїми гнівними карими очима.

Коли зупинились біля дверей промовив , голосно і насміхаючись:

     -Занести речі, швидко. Бо далі підеш сама!

Я чимдуж кинула на ліжко усі свої пожитки , і вибігла в коридор. Він на диво , стояв підпираючи стіну, руки в замку. 

- І  справді собака, виконуєш гарно вказівки. 

І знову цей регіт: ахах..

  Ну що ж це таке, чому зі мною так поводись. Навіщо  кепкувати з мене. Хіба в школі мені цього брає?Були звісно насмішки, але щоб так ,відкрито виявляти неповагу і огиду ніколи . Роздумувала я , а тим часом ми зайшли в столову. Дітей було дуже багато, усі так і перестали говорити дивлячись хто увійшов. Якась дівчина привіталась до нього,і назвала його Ілля. Так і  зрозуміла як звати мого особистого ворога!

Ілля насолоджувався цим , що має переваги тут і може робити усе що забагнеться.Знаючи що покарання за свої дії звісно не буде.

Він оглянув усіх присутніх , і крикнув: 

 - Друзі увага, моя особиста собака на привізвисько :- Анастасія! 

Усі разом почали сміятися і гавкати на мене . Хтось з натовпу кликав : - на на на! Ще якісь хлопці старші гукали :  - апорт! 

Усім було дуже весело. Окрім мене самої. Сльози застрелили мені очі , ледь втрималась щоб не закричати .

Саме в цю мить Я відчувала ненависть , яка поселилась в серці. Жагу до Помсти . І нарікала на свою карму чи може краще сказати долю?!