Глава 28

Чотири години пролетіли як одна. 
Захар запропонував підвести мене до дому, і я погодилася. Він накинув своє пальто, потримав мені куртку, щоб я одяглася. Поки я застібала блискавку, він поправив на мені капюшон, вивернувши його та обережно розправивши на плечах. 
Я глянула на нього. 
- Так має кращий вигляд, - усміхнувся він. — Мій внутрішній перфекціоніст тепер спокійний.
Зрозуміло. Це зовсім не те, що я подумала і йому не хотілося ще раз до мене доторкнутися.

Ми спускалися ескалатором на перший поверх, коли я випадково звернула увагу на жінку на сусідній стрічці, яка їхала у зворотний бік. Висока та досить велика, але не товста. Одягнена вона була дуже дивно. З-під її пальта виглядала довга циганська спідниця, на голові квітчаста хустка з бахромою, а на очах круглі, майже на все обличчя, сонцезахисні окуляри.
Окуляри! Хто ж носить їх у приміщенні, крім дивних особистостей та тих, хто намагається замаскуватися? Та ніхто!
Своїм безглуздим виглядом вона мені відразу нагадала ту шалену фанатку, що прибігла до булочної, посидіти на стільці після Макса.
У мене вирвався смішок. Я озирнулася на Захара, щоб подивитися чи помітив він цю дивакувату і як відреагував, і збентежилася. Він навіть розвернувся, проводжаючи її поглядом. 
- Що ж ти твориш? — вирвалось у нього. - Зовсім здурів?
Жінка підіймалася все вище, її широка спина віддалялася від нас.
Захар глянув на мене, схопив за руку і сказав: 
— Повертаємось! Не можна його в такому вигляді залишити тут тинятися.
І потягнув мене за собою по ескалатору, що рухається вниз, нагору. Тримаючись за руки, ми побігли за тією жінкою. 
- Кого його? — нічого не розуміючи, я просто йшла за ним, сподіваючись, що коли ми добіжимо, то хоч щось проясниться.
Коли ми майже наздогнали її, то Захар сповільнився. Показав мені знаком мовчати та обережно пішов за нею, лавіруючи між покупців, що проходять повз нас, і намагаючись не потрапити їй на очі. Я йшла поруч, поглядаючи то на нього, то на дивну постать попереду.
Незнайомка дійшла кінця коридору і зупинилася біля бутика жіночої білизни. Але не зайшла всередину, а почала розглядати рекламні плакати, що висять на скляній стіні магазинчика. Усередині бутика, вздовж стійок із вішалками та виставкових манекенів походжали покупниці.
Що відбувається? Чому ми за нею стежимо?
Захар відпустив мою руку і наблизився до жінки зі спини, поклав їй долоню на плече. 
- Дівчино, познайомитися не хочете?
Вона сіпнулася, озирнулася... 
- Твою матір, Захаре! Налякав. - Вигукнула і зсунула на ніс окуляри ... Льодовиті очі Макса Ільїна подивилися на нього з виразним обуренням. — Я вже подумав, що мене знову якийсь типок клеїть, а це ти вирішив мене посоромити.
Я ледве свій пакет із м'якими іграшками з рук не випустила.
Це реально Макс? У жіночому одязі? У мене не галюцинації?
Маскована на сто балів. Як його Захар взагалі зміг впізнати?

- Ти чому тут у такому вигляді? - запитав його Захар. 
Макс зняв окуляри, пограв ними, кокетливо закусивши кінчик дужки, примружився: 
— Здогадайся, геній, — заблимав віями, продовжуючи зображати жінку. - У сталкера я граю, хіба не зрозуміло? Як маніяк переслідую кохану дівчину, а ти мені зараз заважаєш нею милуватися. Провалюй. 
Захар доторкнувся до чола, похитав головою. 
— І давно ти так божеволієш? 
— Якщо ти про сьогодні, то на годинник я ще не дивився, — хмикнув Макс. — Бачив, як ви з ракуш… З Яною тільки заходили сюди. Давненько тут гуляю, так. 
Погляд Захара був сповнений співчуття: 
— Максе, йди додому. Зупинися. Досить. Якщо за стільки часу у тебе нічого не вийшло, то й надалі краще не стане. Тільки гірше. Подивися на себе, до чого ти вже докотився. 
Обличчя Макса порозовіло, на щоці сіпнувся жолвак, він стиснув зуби, погляд його спалахнув дикою впертістю. Він процідив: 
— Ніколи не впокорюся. Не у цьому житті. Ось тільки не треба на мене так дивитися, себе краще пожалій. - Макс швидко глянув на мене. — В ігрові автомати весело бавилося? — голос його пролунав уїдливо.
Захар підняв брови й відбив знущання: 
— А ти, я дивлюсь і перуку не забув надіти. Хусточка і спідничка, правда, з пальтом не поєднуються. Потрібно було елегантніше вбрання підбирати. До образу Тутсі не дотягуєш зі своїм циганським стилем. 
— Наступного разу не забуду в тебе проконсультуватись, що мені вдягнути. Ти ж у нас… БЛАКИТНИХ кровей і з естетичним смаком товариш.

Я стояла віддалік і не втручалася, мовчки спостерігаючи за тим, що відбувається. Це дивне пікірування несподівано було перервано телефонним дзвінком.
Макс тихо вилаявся, дістав і кишені свій мобільний. Роздратовано глянув на екран. 
— Мужику, ти дістав вже. Кінчай мені наярувати. Не співатиму я, я актор! — Все це він сказав, не відповідаючи на дзвінок, а сам собі. Натиснув на скидання і сховав телефон у кишеню. 
Макс глянув на Захара вже зовсім інакше. Сварка, що починалася, розчинилася в повітрі, як і не було нічого. 
— Нестеров хоче на мені бабло заробити. Погрожує зробити з мене мега зірку, тільки для цього я маю в нього заспівати, — пояснив Захару. 
- А ти не вмієш. 
- Жартуєш?! Я ж, мати його, ідеальний у всьому. Граю офігенно, співаю та танцюю. Акробатичний елемент потрібний для сцени екшен? Та як два пальці. Фехтування, верхова їзда — все можу, та ще й дуже красиво це в кадрі зроблю. Одним словом, я сама досконалість. 
— І ця досконалість бігає торговим центром у жіночому одязі, — зітхнув Захар.
Знову задзвонив телефон, перериваючи їх, але вже в моєї кишені. Я дістала його та відійшла на кілька кроків. Ім'я Антона світилося на дзвінку. 
- Алло? 
— Булочко, ти де? Ти ще у торговому центрі? 
- Так, а що? 
— Захар із тобою? 
- Так. 
- Чудово. Я майже поряд. Де вас шукати?
Я озирнулася на всі боки, шукаючи помітні орієнтири. 
— Ми на другому поверсі біля бутіка жіночої білизни, — відповіла я. — Антоне, я вже купила все, що хотіла, втомилася і додому хочу… 
— Погуляй ще, Пироженко. Заради мене. 
— Ну гаразд.
Сунула телефон у кишеню і глянула на хлопців. Обидва мовчали та дивилися на мене.
Макс засміявся і начепив окуляри, сховавши за ними очі. 
— Успіхів, — відсалютував він Захарові двома пальцями від скроні. - Я пішов. Жалюгідний я, не заважатиму іншим насолоджуватися своїм приниженням.