Глава 26

  Антон не з'явився. Але розчарування мене не відвідало. Я навіть очікувала, що це станеться і замість нього прийде інша людина.
Я йшла тротуаром уздовж лінії припаркованих, біля торгового центра, автомобілів. Прямувала до того, хто стояв трохи віддалік від розсувних дверей і чекав мене. Іноді він крокував убік, ухиляючись від візків і відвідувачів, що ненароком норовили врізатися в нього, пропускаючи їх. 
Перед тим як вибрати, що одягти він гортає модні журнали? Чи має він персонального стиліста? Він усвідомлює, що реально виглядає як гей у своєму відкритому довгополому ніжно-рожевому пальті?
Що так само до себе привертає увагу всіх перехожих як яскраво-червоний спорткар, повз який я тільки що пройшла?
Вигідно виділяючись яскравим кольором та блиском чистоти на тлі інших машин скоромних кольорів, знайоме авто стояло припаркованим неподалік входу. На платній та найдорожчій частині стоянки.
Не знаю чому, але вигляд цієї машини в мене викликав якесь відторгнення. Може тому, що Антон мріяв мати подібну. Такі авто, в моєму уявленні, призначені лише для того, щоб дівчаток легкої поведінки на них катати. Але Максу вона, безумовно, підходить. Його навіть складно уявити на чомусь більш представницькому.
Видається, Макс зараз у торговому центрі. Ось так збіг. Цікаво, чи його вже знайшов Ольгін коханий чоловік? От би дізнатися, чим ситуація з першокурсницею закінчилася. Чи з'явиться у моєї подруги шанс чи ні?
Захар помітив мене і пішов назустріч. Під пальто на ньому було все чорне – гольф, вузькі штани, черевики. Дякую, хоч шнурки у нього не кольорові, як це зараз люблять носити деякі дивні особи. Інакше розгорнулася б і пішла додому. Одну рожеву річ ще можна стерпіти.
Мимоволі посмішка полізла мені на обличчя. Який він смішний.
Що він цього разу придумає як виправдання своєї появи? Знову гуляв? Повз проходив? За збігом вирішив у цей час відвідати той же торговий центр? Що? Я вся в передчутті. 
- Яна, пунктуальність точно не твоя чеснота, - підходячи до мене, буркотливим тоном сказав Захар.
Я скинула брови: 
— А ми домовлялися з тобою про зустріч?
Захар підняв руку, оголюючи на зап'ясті стильний годинник. Показав на нього пальцем: 
— На дві години з Антоном домовлялася. А зараз вже скільки? 
- Без поняття, - я з цікавістю спостерігала за його обличчям. 
- Ти спізнилася на годину! Уявляєш, скільки йому довелося б тебе чекати? Гадати, прийдеш ти чи ні, чи не пропустив він тебе якимось дивом. Та ти просто знущаєшся з хлопця, - і з демонстративним полегшенням перевів дух. - Добре, що я прийшов, а не він.
Я знала, що Антон не прийде і спеціально затрималася. А якби мене дві години не було чи три? Скільки б він на мене чекав? 
— Ясно, що Антон тобі чогось розповів, що ми з ним домовлялися зустрітися тут, але чому ти замість нього прийшов, мені ось це цікаво? 
Захар подивився на мене так ніби я зморозила безглуздя: 
- У сенсі чому? Як же я міг не допомогти людині, яка мені так сильно подобається. Антону дуже важливо потренуватися у стрільбі. А то ще раптом промахнеться на полюванні і йому стане ніяково перед Радимом. А тут ти зі своїм тиранічним ультиматумом. Я просто не зміг залишити його у такому складному становищі.
Я засміялася: 
— Виходить, я тиранка? 
— Справжня. Іноді мені до сліз Антона шкода.
Захар запропонував мені свою зігнуту в лікті руку: 
— Згодна…, — він трохи позволікав. — Потерпіти мене замість нього? — Його губи здригнулися в дивній напівусмішці.

Я могла просто розвернутися та піти додому. Сказати, що і без його товариства здатна знайти вхід до торгового центру та не загубитися там. Просто сказати, щоб провалював і дав мені спокій. 
Я взялася за нього і сказала: 
— У мене немає вибору.

Довго ходити з ним під руку мені не довелося. Насамперед ми пішли вибирати подарунок моєму татові й розійшлися в різні боки по парфумерному бутіку. Захар щось вибирав собі з одного стенду, а я з іншого. Зарплату я вранці на карту отримала і могла собі дозволити купити батькові дорогий парфум.
Бризнувши собі на руку трохи тестера, я нею трохи помахала, а потім із задоволенням притулилася до неї носом, вдихаючи улюблений аромат.
Захар підійшов до мене: 
- Щось цікаве знайшла? - поцікавився.
Дзеркальні вітрини відбивали наші постаті. Захар, стояв за моєю спиною і височив наді мною на цілу голову. Мимохідь відзначила про себе, що Антон, виявляється, нижче за нього. 
— Люблю цей запах, — обернулася до нього, простягаючи руку долонею вгору. - Тобі він як? Батьку теж подобається. Я йому цей бренд постійно купую.
Захар взяв моє зап'ястя. Декілька секунд так дивився на нього, ніби читав склад парфуму прямо на шкірі. Наблизив мою руку до свого обличчя, трохи нахилив голову та уткнувся носом у зап'ястя, при цьому торкаючись його і губами. Заплющив очі та з насолодою вдихнув. Один раз, другий, третій... та годі вже!
Я так зніяковіла, спостерігаючи за ним, що у горлі пересохло.
Проковтнувши, я смикнула рукою і він розплющив очі. Подивився на мене. 
- П'янкий аромат, - сказав він. - Я тепер теж його обожнюю.
Я відвернулася, намагаючись приховати свою незручність. Почала переставляти флакони тестерів на полиці, уникаючи дивитись на відображення Захара. 
— Я Антонові такий теж дарувала, але він йому не подобається, — сказала я, чекаючи від нього якоїсь дотепної відповіді, але він промовчав. Я підвела очі на нього. Він тихо стояв і дивився в підлогу, про щось замислившись. Рожеве пальто було знято та перекинуто через його руку. Як відчувши мій погляд він прийшов до тями: 
— Спекотно тут, — сказав він з усмішкою. — Може, по морозиву? Яке любиш? 
— Біле у шоколадній глазурі.