Глава 21

Захар вів лексус, а я дивилася в бічне дзеркало здивовано. За нами на мотоциклі слідував один з охоронців Валевських.
 — Не вловлюю логіки, — сказала я, — адже набагато простіше, якщо мене на машині Радима відвіз би його охоронець, а не ти. Вам потім місцями доведеться змінюватись… це якось безглуздо, виходить.
Я повернула обличчя до Захара, чекаючи на його коментар з цього приводу. Їхали вже п'ять хвилин у повній тиші. Тому я й озвучила свої роздуми, щоб розігнати нудьгу, що накотила.
 — Дуже нерозумно, — погодився Захар.
І знову затяжна пауза. Хоч би музику ввімкнув.
Аби щось робити я почала розглядати його.
Яка невиразна у нього зовнішність. І негарним не назвати, але й зачепитися оку нема за що. У Антона великі яскраві очі з довгими чорними віями, під дугами темних брів, а у Захара ... чоло занадто високе і тому очі здаються маленькими, їх колір невиразний. Наче блакитний, але треба прямо йому в обличчя дивитися, щоб це зрозуміти. Вії світлі та короткі. У Ільїна теж блідо-блакитний колір райдужної оболонки, але при цьому вона окреслена чітким контуром і це красиво виглядає. А у Захара ні те, ні се. Ніс гострий, губи тонкі, а підборіддя важкувате, є натяк на ямочку на підборідді. Коротко кажучи, нічого особливого.
Дійшла висновку, що у профіль він все ж таки виглядає краще ніж в анфас. І якби не його дивна зачіска… у цьому звичайному одязі зійшов би за нормального хлопця.
 — А як давно ти зрозумів, що гей? — спитала й трохи язика не відкусила. Навіщо мені це треба знати? Яка мені справа до його особистого життя? Якщо вже так хотілося поговорити, то не про таке саме запитувати! Є ж загальноприйняті теми для розмов із малознайомими людьми. Погода, навчання, робота.
 - Хм ...
Його "Хм" таке загадкове. Давно, нещодавно, коли? І реакція його на моє запитання теж дивна. Чому він так посміхнувся? Аж очі заблищали. То подобається, коли про його орієнтацію запитують?
 - У тебе зараз є ... М-м ... партнер?
 Захар швидко глянув на мене і вирішила, що він не зрозумів питання, пояснила:
 — Я мала на увазі стосунки є з кимось чи ти у пошуку?
 - Ні перше, ні друге, - Захар подивився у бічне дзеркало заднього виду, повернув кермо і лексус обігнав машину попереду. — У мене вже є людина, яка мені подобається. Шукати ще когось я не хочу.
 - У тебе взаємні почуття?
 - Ні.
 - Він теж гей?
 Захар розсміявся, відвернувши обличчя.
 І що в цьому кумедного?
 - Вибач, - він прочистив горло, все ще сміючись. — Мені стало смішно тому, що я представив хід твоїх думок, до чого ти ведеш і твоє наступне запитання.
 — І яке воно? — запитала я. Я теж передбачала його відповідь і тому була готова почути це.
 — Чи не Антон той чоловік? Вгадав?
 То я тобі зараз й сказала!
Звісно вгадав.
Не дарма мені його погляди на Антона видалися підозрілими. А якщо згадати як він на його руку на моїй попі подивився при нашій першій зустрічі біля університету, як на слова Антона, що я не продаюсь видав таке максимально отруйне і принизливе в мій бік слово "Невже" - все відразу стає на свої місця.
 Не мене він тоді приревнував до Антона, а його до мене. Мене він не знав, вперше бачив, а ось з Антоном уже другий рік навчався.
Давно його знає. Почуття нерозділені.
Все збігається.

Я витримала паузу і сказала із сарказмом:
 — Загалом я хотіла запитати не це. Мені цікаво дізнатися, як твої батьки відреагували на твою орієнтацію? Вони знають, чи ти приховуєш від них?
 Погляд Захара кинувся вперед на дорогу:
 — Навіть не здогадуються. У мене тільки мати, батько помер, коли я був дитиною.
 Що ж. Все за класикою. Найчастіше в самотніх авторитарних жінок сини геями виростають.
 - А друзі?
 — Вони знають мої особисті переваги.
 — Навіщо ж ти вплутався в суперечку? У тебе навіть спортивного інтересу як у Макса до мене немає.
 - У мене інший інтерес. Щоб змусити тебе розлюбити не обов'язково укладати в ліжко, вірно?
Та він уже прямим текстом каже, що хоче в мене Антона відвести! Ось це нахабство! Але треба віддати йому належне.
 - Почав ти цілком непогано. Якби я була не в курсі ваших планів, поставила б тобі найвищий бал серед усіх. Повірила б, що ти до мене насправді щось відчуваєш. Насамперед пішов і мого тата зачарував, найближчу мені людину. І хоча я зараз окремо від нього живу і ми у сварці, я його все одно люблю і дорожу його думкою. Мене дуже засмучує те, що він не приймає Антона. А ти так легко завоював його довіру. Прийшов, побачив, переміг. Бісиш.
 — Значить, він би не заперечував би як би ти такого обрала такого чоловіка як я?
 — Я розповіла йому, що ти іншої орієнтації й тато одразу ж розчарувався, так що ти даремно намагався.
 - Туше, - усміхнувся Захар, не відриваючи очей погляду від дороги.
То він зараз дав зрозуміти, що я зробила його? Ух, ти!
А він виявляється хороший співрозмовник. Легко із ним. То дівчата люблять мати в друзях хлопців геїв. Можна розслабитися і спілкуватися спокійно, не підозрюючи його у бажанні залізти до тебе у труси.
 — Прикро, що він Антона ненавидить. Зрозуміти не можу - чому він так критично до нього налаштований, - довірча атмосфера, що склалася, так і допомагала ділитися з ним своїми думками.
 - Тут все просто, - Захар почав вести машину однією рукою. Як розслабився від мого запитання. — Антон просто неправильно розпочав знайомство з ним. Якби я був на його місці, то спершу влаштувався б на роботу до твого батька. Або в пекарню, або магазин. Показав би, що зацікавлений не лише у його дочці, а й у розвитку його бізнесу. Що в разі чого він може сміливо покластися на мене, довіривши не тільки тебе, а й увесь свій бізнес.
А він розумний. До тата так і треба було підходити, а не буром перти. Жаль ми з Антоном про таке раніше не здогадалися. Зараз би досі жила в тата і проблем не знала.
 — Я думала ти теж будеш як Валевський при мені намагатися принизити Антона, — зауважила я. — А ти інакше поводиться.
 — Я теж вважаю, що Радим перегнув ціпок зі своєю критикою. Антон не створений для того, щоб працювати.
У мене щелепа відвисла. Слухала його і не вірила своїм вухам.
 — Ти працюєш і цього достатньо, а він має берегти себе. Хочеш кар'єру так сама її собі будуй, навіщо напружуєш людину не цікавою для неї справою.
Він це серйозно? Ну так. Ні тіні посмішки на обличчі. Веде машину і між тим розмовляє. Таким тоном казав, як каву попити мені пропонував, а не розлучитися зі своїм хлопцем.
 - Я думаю, що ви не підходите один одному, - незворушно продовжував Захар. — Поруч із ним має бути інша людина. Той, хто про нього дбатиме, а не тягти з нього жили. Хто дасть йому все, про що він мріє. Антону дуже підійде дорога машина, квартира ... все, що входить у поняття красиве життя. Якби він тільки захотів, я б усе це йому дав, аби він розлучився з тобою.
 Це я тягну з Антона жили?! Це такою мене Захар бачить? Лиходійкою, що насильно поруч його коханого утримує?
 — Ти думаєш, що зможеш купити його?
 - А ти продаси?
 - Ні за що!
 - Шкода, - зітхнув Захар. — Без тебе він став би набагато щасливішим. Ти його на низ тягнеш.
 — То як же? - Мій шок вже був у шоці. Так відкрито зізнаватись у своїх почуттях. Він не забув, що я не його подруга, а суперниця, начебто...
 — Тим, що через тебе він багато в чому відмовляє собі, намагається відповідати твоїм уявленням про ідеального хлопця. Йому з тобою дуже тяжко, Яна. Позбавляєш його багатьох задоволень. Я б дозволив йому робити все, що заманеться.
 — На мою думку, ти його занадто ідеалізуєш, — перевела я дух від такого натиску. — Краще зверни свою увагу на когось іншого. Він ... він не настільки гарний, як тобі здається.
 - Хіба?
 - Так.
 - І що ж у ньому не так? - Підняв брову Захар.
 — Він лінивий.
 — Ну то й що? Гарним людям це можна. Особливо коли є хтось поруч, хто готовий його матеріально забезпечувати.
Ні, ви тільки подивіться на нього. Пре як танк.
Я склала руки на грудях, відкинулася на спинку, дивлячись на лобове скло, відчуваючи що зростає  внутрішнє роздратування, з небажанням вимовила:
 — Він жадібний до грошей, але не щодо економії своїх витрат. Впевнена якщо йому дати волю, то він стане тринькати чужі гроші праворуч і ліворуч.