Глава 19

— Чий номер? — перепитав Радим зміненим голосом і так різко вдарив по гальмах, що мене ледь не зірвало з місця. Якби я не була пристебнута, точно влетіла б головою в лобове скло.

Я вже набрала повітря, щоб висловити Валевському все про його стиль водіння, але поперхнулася словами. Хлопець був сам не свій від того, що почув. Зблідлий, він сидів, заплющивши очі й здавивши пальцями перенісся.

— Виклич собі таксі, Яно, — глухо, ледве розтуляючи губи, промовив він. — Не певен, що зможу довезти тебе неушкодженою.

І вткнувся лобом у складені на кермі руки.

Клятий дзвінок пролунав лише через п'ять хвилин після того, як ми від'їхали від гуртожитку, і ось тепер ми стояли на узбіччі. Чудово! Я на його товариство не напрошувалася — сам ув'язався супроводжувати.

Я дістала телефон. Де ми взагалі? По один бік дороги сяяли вікнами багатоповерхівки, по інший — стоянка й цілодобовий магазин. Прочитавши вивіску, я вже збиралася набрати номер служби, але скосила погляд на страждаючого поруч хлопця й сховала гаджет назад у кишеню.

Мені вже доводилося бачити Валевського в стані стресу — тоді він потягнув мене до себе в палац. Хто знає, що він здатен викинути цього разу? Самовпевнений мажор, звиклий, що весь світ обертається навколо нього за клацанням пальців, знову втратив маску. І, здається, зараз усе було набагато гірше.

— Слухай… — невпевнено почала я, відчуваючи, як усередині прокидається режим «Мати Тереза». — Ти такий загублений, що мені страшно залишати тебе одного. Ніхто ж не помер?

Валевський мовчав.

— Що ти дізнався? — вирішила зайти з іншого боку, щоб вивести його на розмову. — Стало відомо, чому твоя дівчина тебе уникає? Отже, все-таки зраджує?.. Якщо так, то вона тебе не гідна. Забий на неї. З легкістю знайдеш собі іншу…

— Не мели дурниць, — обірвав мене Валевський. — Чому ти ще тут?

— Думаєш, я зможу спокійно поїхати додому, коли ти такий? Подзвони своїй охороні, нехай хтось із них сяде за кермо, і тоді я викличу таксі, гаразд?

І знову гробова тиша.

— Якщо справа не в зраді, тоді в чому?

— У тому, що я боюся — Катя виявиться слухнянішою дочкою, ніж ти, і покине мене заради своєї матері.

Я заклякла й втупилася в нього, роззявивши рота. Він знає, що я пішла з дому заради Антона?

Валевський повернув голову, прочинив очі, скоса глянувши на мене.

— Заливацький в універі на кожному розі тріпався, на які жертви заради нього пішла його багата дівчина, — відповів він на моє німе запитання. І раптом, нахмурившись, додав: — Навіть не думай фантазувати про мене. Ти мене не цікавиш. Те, що я провів із тобою час, взагалі нічого не означає.

Він так оригінально випроваджує мене, щоб не заважала йому страждати, чи справді вирішив, ніби я хвилююся за нього, бо запала? Оце самоманія в хлопця. Ну й чорт із ним. Дуже треба!

— Ти теж не приймай просту людську участь за щось більше, — за словом у кишеню я не полізла.

Діставши телефон, я викликала таксі.

Хвилин через десять просто перед «Лексусом» загальмувала потрібна машина. Кинувши Валевському сухе «Бувай», я перебралася в таксі й поїхала додому.

Удома, незважаючи на пізню годину, Оля займалася прибиранням. Я знайшла її у ванній кімнаті. Плитка блищала чистотою, але вона все продовжувала її терти, вишукуючи мікроскопічні плямочки.

— Давно пора навести лад у домі, — зосереджено терла вона стіну біля раковини, поки я мила руки.

Нічне прибирання — явна ознака, що їй зараз дуже погано. Якщо її не зупинити, то буде шурхотіти всю ніч навшпиньки по квартирі, як маніячка-прибиральниця в пошуках неіснуючого бруду, заважаючи спати. І сама не виспиться перед роботою, і мені не дасть.

Кивнувши з розумінням, я приєдналася до неї. Взяла мийне й розбризкавши його по ванній, узялася мити губкою білосніжну ванну.

— Янчику, ти чого? — здивовано повернулася до мене подруга. — Ванна ж чиста.

— Ага, — я відкрила кран і обполоснула стінки. — Я печиво до чаю купила. Ходімо оцінимо татових конкурентів.

Невдовзі ми вже сиділи на кухні, обговорюючи все, що сталося зі мною за день. Ділитися зі мною своїми переживаннями Оля не хотіла, а я не наполягала на відвертості. Я простягнула руку через стіл, показуючи їй перстень на пальці. Брильянт гарно заграв гранями, відбиваючи світло кухонного світильника. Нарешті можна відкрито порадіти подарунку.

— У Захара безперечно є смак, — мало не лопалася я від щастя, — стовідсоткове попадання в мої забаганки. І плаття, і перстень — усе як я мріяла. Раніше мені здавалося, що він екстравагантний дивак, раз носить рожеве пальто, але зараз думаю, що це я надто консервативна.

Оля збентежено потерла лоба, спостерігаючи за тим, як я милуюся перснем.

— Яно, а ти точно впевнена, що у вас справжні стосунки?

Я вкинула на неї погляд і відсмикнула руку, взялася за чашку.

— Звісно, — впевнено заявила.

— Пропозицію й перстень ти отримала від Антона. При свідках, при всьому гуртожитку погодилася вийти за нього, але запевняєш, що це Захар тебе таким способом заміж покликав. Знаєш… збоку це скидається на психічний розлад. Янчику, мені ж не потрібно починати за тебе хвилюватися?

Я розсміялася. Для сторонньої людини все саме так і могло здатися. Що я все вигадала, підміняю реальність вигадкою. Більше того, іноді сама себе ловила на подібній моторошній думці, але відганяла її геть як нісенітницю. Я вже пояснювала подрузі всю суть нашої гри із Захаром, ще того дня, коли отримала весільне плаття. Розповідала, як він тонко відчув мою азартну натуру й дає саме те, що мені хочеться. Але Оля дивилася на все це скептично, не поділяючи моєї радости ні від інтриги навколо особи Тигра, ні мого прагнення помститися Антону. На її розуміння я мала просто розлучитися з ним і забути про його існування.

Зробивши ковток чаю, я подивилася на Олю.

— Ти ж будеш моєю подружкою нареченої?