Глава 18

Вечірка тривала далі, але вже без головних винуватців свята. Антон кудись потяг скандалістку Машу, а ми з Радимом спустилися до Лариси — висохнути.

Валевський у чужій кімнаті почувався як удома. Поки я скромно примостилася на стільці, він розчахнув дверцята шафи, попорпався на полицях.

— Де Катін фен? — не знайшовши потрібного, повернувся він до Лариси з питанням.  
Та вже влаштувалася на одному з ліжок. Вона прихопила з собою пляшку шампанського, налила ігристе в келих і тепер із насолодою його смакувала, спостерігаючи за Радимом.

— У неї його немає. Та й нащо він їй, якщо вона навіть волосся нормально сушити не вміє. Я її вчила своїм користуватися, але виявилося, що вона нездатна освоїти навіть базову навичку догляду за собою… Бери мій. Він на гачку висить, на дверях.

Радим мовчки відвернувся, витягнув із шафи рушник, промокнув ним обличчя й почав енергійно витирати волосся. Бажання спілкуватися з нею він не виявляв. Коли він так швидко погодився піти з Ларисою, я була неприємно вражена, навіть запідозрила його у дволичності… Але виявилося, що вона ділила кімнату з його дівчиною.

— Так не висохне, — Лариса незадоволено підтиснула губи. — Феном швидше…

Я підвелася з місця. Мокрі джинси противно терлися об шкіру.

— Дай мені, — сказала. — Хочу штанину підсушити.

Лариса закотила очі, цокнувши язиком. Я перервала її спробу фліртувати з Радимом, чим помітно її роздратувала. Коли Маша облила його водою, Лариса так дзвінко сміялася. Побачила в цьому можливість покликати його до себе? Мабуть, розмріялася залишитися з ним наодинці, а тут я не вчасно.

«Мені теж зробити селфі на тлі Лариси, щоб потім надіслати його дівчині?» — іронічно подумала я про себе.

Вона кивнула мені на фен. Мовляв, бери, не заперечую.

Я взяла фен, знайшла розетку, встромила вилку й спрямувала струмінь теплого повітря на ногу. З пів хвилини посушила й вимкнула. Лариса відкрила рота, щоб щось сказати Радиму, але я знову ввімкнула шум і вона стиснула зуби. Кілька секунд — і фен знову вимкнено.

— Ради…

Фен голосно загудів. Затих.

— А що… — спробувала заговорити Лариса, але я її знову перебила. Так повторювалося кілька разів. Вона починала говорити, а я запускала фен.

Лариса не витримала й спалахнула:

— Яно, ти що… знущаєшся?! Навмисне так робиш?

Я спокійно вимкнула фен.

— Класна штука, — похвалила. — Потужний. Тканину так нагріває, що аж шкіру пече. Можна й опік заробити, якщо перерви не робити.

Лариса слухала мене з натягнутою посмішкою. Мені здавалося, я чую її думки — як вона шле мені всілякі образи. Фиркнувши роздратовано, вона обвела поглядом кімнату й зупинилася на дверях.

— Дивно, що Антона так довго немає. Не хвилюєшся, що його розмова з Машкою якось затягнулася? Я б на твоєму місці пошукала його, а то мало що…

— Антон не такий, — холодно відрізала я. — Заспокоїть цю ненормальну й прийде за мною.

Радим кинув рушник на сусіднє ліжко. Провівши п’ятірнею по скуйовдженому волоссю, наказовим тоном сказав Ларисі:

— Сама пробіжися гуртожитком, пошукай його. Подовше.

Лариса ковзнула по мені поглядом, ніби уточнюючи, чи правильно вона його зрозуміла.

— Ти хочеш, щоб я вийшла?

— По жвавіше, Лорік.

Все виглядало так, ніби Валевський раптом захотів залишитися зі мною наодинці. За моїми уявленнями про життя й стосунки таке зневажливе ставлення до дівчини та її почуттів (а вона відверто дивилася на нього як на бажаний трофей) мало б щонайменше викликати в неї ревнощі, довести до сліз… Але Ларису цинізм Радима приводив у захват. Чим гірше він поводився, тим їй, здається, було легше. Загалом, коли вона з широкою посмішкою зачиняла за собою двері, я стояла стовпом із феном у руках у повному остовпінні. Якби Радим зараз на мене накинувся, вона б двері з того боку собою підпирала? Хтось мені пояснить, що, чорт забирай, відбувається?

— Розслабся, — кинув мені Радим і пройшовся по кімнаті. Зупинився біля другого ліжка, пробіг очима по книжковій полиці над ним. — Мені просто потрібен був привід, щоб вона звалила. Тільки моє бажання потрахатися може змусити її відчепитися від мене.

Повільно провів пальцями по корінцях книг — чи то шукав щось конкретне, чи то від нудьги розглядав.

— Хто вона така?

— Людина з єдиною життєвою метою — псувати життя іншим.

— Вона схожа на колишню, яка не може прийняти, що її кинули. Це вона від імені твоєї дівчини писала повідомлення?

— Так. До речі… — Радим нарешті зняв із полиці якийсь зошит. Погортав сторінки. — Це за її намовлянням Заливацький вирішив тебе нам представити. Катя розповідала, що він спочатку навіть не хотів, хвилювався, що ти переметнешся до іншого. — Підвів від зошита на мене смішливі очі. — Виходить, не дарма. Передчуття хлопця не обдурило. Не хочеш пожаліти бідолаху, що потрапив у пастку досвідченої інтриганки?

— Ні. Ганчірки, які Захар йому накупив, і без мене його чудово втішають.

Радим повернув увагу до зошита, пробурмотів собі під ніс:

— Так, нічого нового Катя про мене не написала… додаткових діагнозів немає.

Хоча… можливо, він озвучив свої думки вголос саме для того, щоб я зрозуміла причину, чому він вигнав Ларису? Щоб потім спокійно покопирсатися в Катіних речах.

Я продовжувала сушити штанину, а Радим займався своєю справою: сховав зошит у кишеню пальта, порпався й знайшов у шухляді тумбочки кольорову гумку для волосся, надів її на руку як браслет.

— Я закінчила, — повідомила я, вимкнувши фен. Але Радим не поспішав іти. Стояв посеред кімнати, задумливо хмурився.

— Щось не так? — поцікавилася я.

Він глянув на мене:

— Може, параноя розігралася… але ти на моєму місці вважала б це дивним?… Я вже кілька днів напрошуюся приїхати до Каті на вихідні, а вона вигадує безліч відмовок. Природно ж хотіти побачитися наживо, а не тільки по відеозв’язку? Таке відчуття, що вона хоче уникнути реальної зустрічі… І не дай Боже, це те, про що я думаю…