Глава 15

Їхня розмова тривала хвилин десять, але мені вона видалася нескінченною. 
Що він їй сказав? Звільнив? Захар вже вийшов, а Жанна не з'являлася. А коли з'явилася у дверях, то ховала очі від усіх. Старанно тримала обличчя, але все одно було видно, що вона на межі сліз. Торкнись її - розридається в голос. Діма також спостерігав за нею і погляд його поступово похмурнів. 
— Ось недолюдок, — з презирством виплюнув. 
Я глянула на нього з подивом. Ти про кого? 
З кривою усмішкою він вказав очима на скляний кабінет, де Захар спілкувався з Радимом. 
— Тільки сліпий не помітить, як вона на нього дивиться, — продовжив він. — Весь офіс знає, що дівчина давно до нього нерівно дихає, чекали коли він нарешті зважиться на стосунки з нею, а він… Ні так, ні ні. Як запасний аеродром поряд із собою тримав. Чи обов'язково було прямо в офісі з нею розмовляти? Жорстоко він з нею вчинив, ти не знаходиш? 
Я завмерла, дивлячись на Діму. Я думала, що Жанна просто ревнива інтриганка, а виходить, вона давно чекала на сигнал від Захара? Він не зближувався і не відштовхував, чим підживлював її надії на взаємність. Виходить ... якби я не влізла між ними, то у Жанни був би реальний шанс вийти за нього? Але тепер його нема. Він її відшив при всіх. Ні, не при всіх — у переговорній, але офіс скляний, чутки розлетяться швидше за вірус. І все через мене. 
— Він із нею спав? - Я нервово проковтнула. Уявила себе на місці Жанни й мені ледь погано не стало. А ще дике почуття дежавю. Немов історія з Антоном та його Машею повторюється. Тільки Антон дівчині обіцяв одружитися, а Захар ніяких обіцянок не давав. Який варіант гірший? 
— Жанна тут із заснування "Кібертренда", як і Шурік. — знизав плечима Діма. — Начебто вони навіть в одній школі навчалися. Все може бути… 
Ні! Мене такі відповіді не влаштовують! Я мушу точно знати було між ними щось чи ні! 
Розвернулась і пішла у бік туалетів. Жанна ще там. Запитаю особисто в неї. 
Її ридання було чути навіть за зачиненими дверима. Гіркі, невтішні. Чи стала б дівчина так плакати за хлопцем з яким у неї нічого не було? Я точно не стала б. Прикро, так, але не настільки, щоб ось так вбиватися. Отже, все ж таки між ними щось серйозне було. І зовсім нещодавно! Не настільки він порядний яким себе виставив переді мною, раз так легко міняє дівчат. А ще ця Ліза згадалася... 
Рішуче штовхнувши двері, я увійшла. Попрямувала до умивальників, нібито помити руки. Звуки плачу в одній із кабінок змінилися на самотні схлипування. Жанна намагалася взяти себе до рук, коли зрозуміла, що більше в туалеті не одна. 
Запитати, що трапилося чи не лицемірно з мого боку? Я в курсі причини її страждань. Ай, гаразд, начхати. Мені зовсім не хочеться потім так само плакати, витираючи сльози весільною сукнею. 
- Жанно? - Покликала я. 
Клацнула засувка і вона вийшла. Підійшла до дзеркала, поправляла макіяж. 
— Бля, — лаялася вона, з гірким смішком, дивлячись на своє відображення, — я тепер на панду схожа. — Порилася у сумці, дістала вологі серветки. 
— Ви сьогодні із Захаром розбіглися? — обережно почала я, але зловила в дзеркалі її витріщені на мене очі й замовкла. Її рука зависла в повітрі, коли вона витирала туш, що потекла. Поморгавши, вона продовжила зосереджено видаляти сліди сліз. 
— Вже встигли попліткувати, — видихнула вона з обуренням. — Начебто колектив чоловічий здебільшого, а язиками тріпають не гірше за баб. — Ми не зустрічалися, щоби розлучатися. 
— А…, — хотіла запитати, з якого приводу вона тоді так плакала, але Жанна випередила моє запитання. 
- Захар нагадав мені, що я давно у відпустці не була. А я не хочу її брати, — сказала вона, зображаючи легковажність. — Я ж трудоголік. Але він сказав, що якщо не відпочину хоча б тиждень, він мене звільнить. Без компромісів. Ось я й розплакалася як дурненька. Не уявляю, що я без роботи робитиму... 
За її навмисним легким тоном мені чулося зовсім інше. "Якщо за тиждень не впораєшся зі своїми почуттями до мене, то будеш звільнена." 
Справді жорстоко. У його дусі виставляти рамки та терміни. Але я отримала відповідь на бентежне для мене питання. Вони не мали стосунків. Жодних. Моє перше враження про неї не було помилковим, і це односторонні почуття. 
Полегшення накрило мене з головою. Відчула себе метеликом з крилами. Я навіть спромоглася порадіти, що Захар Жанну не звільнив, а дав їй шанс продовжити працювати далі. Посидить у відпустці, розбереться з собою, подумає що важливіше — любити чи втратити добре оплачувану роботу. І якщо він їй на роздуми дав всього тиждень, то вважає, що для її кохання такого терміну достатньо, щоб згаснути. 

Коли повернулася за свій стіл, то виявила миготливе повідомлення від Захара. Він просив мене зайти до нього до кабінету. Не втрачаючи жодної хвилини я побігла до нього. За той час, поки я була з Жанною, жалюзі в кабінеті Захара опустилися і я вирішила, що ми там будемо наодинці, що Валевський вже пішов... 
Ні, він був у кабінеті. І Захар запросив мене не для романтики. Приховуючи досаду я слухала як Радим зачитує умови договору котрий він приніс. Він давав Захару безвідсоткову позику на розробку моєї гри. 
— Але не думайте, що я вам гроші просто так дарую, — казав Радим, поки Захар вивчав документ. — Та й батько мені їх не дасть, якщо не покажу йому зиск від свого вкладення. За два роки ти маєш усе повернути. Якщо не зможеш, то… 
- Ти забереш мій "Кібертренд?" - Підняв на нього очі Захар. 
— Краще я, ніж якийсь чужий банк, — розтягнув губи посмішці Радим. — Хоч би не залишишся без роботи. Викупиш його згодом. Колись. 
Ну як тут не впасти в зневіру? Схоже лише Захар і вірить в успіх моєї гри. 
З серцем що завмирає я дивилася як він підписує документ, ставлячи на кін все що має. 
І це все заради мене. 
Боже! Якщо щось піде не так, я просто збожеволію від почуття провини перед ним. Я вже почуваюся винуватою і до кінця життя зобов'язаною йому. Навіть секс між нами не так прив'язав мене до нього, як те, що він зробив зараз. Я зворушена до глибини душі. До сліз. По вугіллю, що горить, за ним піду на край світу.