Глава 14

   Нарешті я перестала переробляти свій проєкт. З почуттям грубого задоволення відкинулася на спинку крісла, милуючись результатом своєї праці. Я виявила креатив — зібрала всіх майбутніх героїв гри в кольорову таблицю, розписавши їх характеристики у відповідних осередках: зовнішній вигляд, особливі здібності, особисту зброю та артефакти. Добре попрацювала... 
    Мій погляд ковзнув до скляного кабінету, де вже пів години нудився Радим. Він то ходив по кімнаті, то втикався в телефон, переписуючись з кимось і погойдуючись у кріслі. Розважав себе, як міг, але нудьга все одно проступала у його рухах. 
Його поява в офісі викликала справжній переполох. Коли Радим увійшов, по співробітниках ніби хвиля прокотилася: спочатку всі завмерли, роздивляючись його, а потім з подвоєним завзяттям взялися до роботи. Жанна, як за помахом чарівної палички, тут же постала перед гостем, з усмішкою запропонувавши проводити його в кімнату для переговорів і почекати там шефа. Але Радим, відмахнувшись від неї з легкою недбалістю, наче від набридливої ​​мухи, подався прямо до кабінету. Не знаю чому, але я при його наближенні сховалась за монітором. Він пройшов повз, не відреагувавши на мене. Фух, не помітив! 
Темний діловий костюм і строга краватка додавали Радиму віку посилювали ауру владності навколо нього, чітко нагадуючи чий він син. Олігарха Валевського — чиє ім'я миготить у новинах із коментарями про те, що, якщо його не зупинити, він скупить усю країну.

Жанна підсіла до мене на сусідній стілець. 
— Це власник нашої будівлі, — повідомила вона з придихом, очі її блищали, ніби ділилася державною таємницею, і таким тоном, наче я згоряю від цікавості, а вона, змилосердившись, просвічує мене в це велике знання. 
Я промовчала, зиркнувши на вебкамеру ноутбука, а вона надихнувшись тишею з мого боку, почала розписувати мені переваги Валевського. Красивий як бог, багатий як Крез і головне не одружений. Нахвалювала його мені як професійна звідниця. 
— Зрозуміло, він сама досконалість, — підпираючи підборіддя рукою, я дивилася на неї. — Тільки навіщо мені вся ця інформація? 
— Ну… Можу познайомити вас, — вона трохи розгубилася від моєї байдужості. 
— У мене вже є хлопець. 
- Так?! — Жанна розцвіла широкою посмішкою і наче вся подобрішала до мене.
Зраділа, що мене можна більше не вважати суперницею за серце Захара? Я ж не дарма не зачинила кришку ноутбука? Захар чув цю інтриганку, яка намагалася спокусити мене Валевським? 
— У твоїй анкеті співробітника стоїть прочерк у графі "сімейний стан", — продовжувала Жанна і її полегшення проступало дедалі виразніше. - Я подумала, ти дівчина вільна... 
— Я за кілька місяців виходжу заміж, — додала їй меду у вуха. 
- Боже мій! Вітаю! — вигукнула вона з такою щирою теплотою, що мені стало трохи ніяково. 
Жанна пурхнула до свого столу, сяючи, наче я подарувала їй діамант. За кілька хвилин вона повернулася з плиткою шоколаду. 
- Пригощайся, - простягла її мені по столу як символ примирення. З'їсти її шоколад це як трубку миру з ворогом викурити, як закопати сокиру війни... 
Дивлячись на її щасливе обличчя, я раптом відчула себе лиходійкою. Як же тепер бути? Жанна явно вирішила, що ми можемо стати подругами, як вона з іншими дівчатами в офісі — разом ходити на обід, пліткувати, обговорювати життя. Напевно, багато хто в курсі про її почуття. Що вони подумають, коли дізнаються про мої стосунки із Захаром?  
- Дякую, - відповіла я, розгортаючи обгортку і ламаючи шоколад навпіл. Повернула їй половину плитки. — Щодо кави? 

Пізніше ми стояли біля панорамного вікна, спостерігаючи, як на місто повільно спускаються сутінки. До нас приєднався Діма, і розмова про затримку шефа пожвавішала. Жанна, як виявилось, була в курсі всіх планів Захара. Після університету він мав заїхати в одне місце та привезти щось, що стане для офісу приємним сюрпризом. Що саме вона не розкрила, хитро посміхаючись і насолоджуючись інтригою. Діма з азартом почав випитувати подробиці, але Жанна лише сміялася, вмовляючи його почекати та побачити все на власні очі. Її щоки горіли, коли вона говорила про Захара, в голосі прозирало непідробне захоплення. Адже він такий спостережливий! Мав бачити, що офіс-менеджер у нього по вуха закохана. І розуміти, що мені буде неприємно, що поряд з ним людина, яка має на нього сподівання. Та й Жанні не завадить розплющити очі на те, що її мрії ніколи не збудуться. 
Мої роздуми перервав Радим. Він вийшов із кабінету і попрямував до кулера з водою. Його кроки сповільнилися, коли він помітив мене. Я відразу опустила погляд, всім своїм виглядом даючи зрозуміти: «Ми не знайомі, проходь мимо!» На щастя, він виявився досить проникливим. Налив води й повернувся до кабінету, не промовивши жодного слова.

У цей час в офісі з'явився Захар. Але не один — за ним прямували вантажники, що тягли величезну коробку розміром із двокамерний холодильник. Офіс миттєво ожив: сміх, жарти, оплески — радість захлеснула всіх. Подарунок шефа виявився кавовим автоматом із широким вибором напоїв. Співробітники заметушились, обговорюючи, як краще його встановити. 
Жанна кинулася організовувати процес, а я залишилася стояти біля вікна, мовчки спостерігаючи за метушнею. Усі посміхалися, окрім Захара. Його обличчя залишалося серйозним, навіть надто для такої радісної події. 
Діма теж не зрушив з місця. Сунувши руки в кишені, він глянув на мене, привертаючи увагу. 
— Їжачку, ти вчора не заходила в гру, — сказав він, примружившись. - Нудно без тебе було. 
- Замоталася, ніколи було, - відповіла я, відправляючи в рот шматочок шоколаду. Він солодко танув, поки я спостерігала, як Захар, прямуючи до переговорної, знаком покликав Жанну. Та віддала вантажникам останні вказівки та поспішила за ним, немов цуценя, що радісно біжить до господаря. Радим у кабінеті здивовано підняв погляд, коли Захар пройшов повз, не звернувши на нього уваги. Коли за Жанною зачинилися двері в переговорну, я повернулася до Діми та сказала: 
— Сьогодні сходимо до рейду, у мене кровожерний настрій.