Глава 5

137 днів 23 години 52 хвилини.
Хвилинна стрілка на електронному циферблаті відраховувала час до... До чого? Як це розуміти "До нашої зустрічі"? 
Дев'ята ранку, давно настав час вставати, але я все ще лежала в ліжку, дивлячись на екран смартфона розмірковуючи про Тигру і про все, що між нами сталося. Так було солодко згадувати нашу ніч, думати про нього, смакувати кожен момент, проведений з ним. Але, схоже, наступна наша близькість відбудеться не раніше, ніж закінчиться зворотний відлік на годиннику. Це він мене так покарав за те, що його дражнила Антоном? Що ж подивимося на скільки його витримки вистачить, — прикусивши, губу посміхнулася я.
Оля збиралася на роботу, поралася на кухні, аромат свіжозвареної кави гуляв її крихітною квартирою, а я все валялася в ліжку. Захар говорив приходити в офіс до години, маю час помріяти. 
Але дзвінок Антона перебив мої мрії.
— Булочка, ти не забула, що сьогодні тобі на годину в "Кібертренд"? — стурбовано звучав його голос, який несподівано сколихнув у мені спогади про нашу з ним першу зустріч і то як я була зачарована ним. Як чекала на його дзвінки, як була захоплена коли він припустив зустрічатися. Адже не покажи Тигр мені одну з граней особистості Антона, я б і далі любила його. Мене пересмикнуло від такої перспективи.
— Ні. Ти знову прогулюєш? — Я швидко глянула на час, засвідчуючи, що не помилилася в припущенні. Пара вже давно розпочалася. Коли ж я позбавлюся звички турбуватися за нього? Так дратує ця нитка прихильності до нього, що ще не порвалася. Тоненька як павутинка, вона все ще існувала. Як і крихта сумнівів у словах Тигра. А раптом я просто обдурена? Віртуозно, майстерно. Але я відігнала цю зрадницьку думку. Надто страшно від неї. Вона псує все щастя. 
— У мене сьогодні важливі справи, універ зачекає.
— І які ж? — увімкнула гучний зв'язок і відклала телефон. Оля зайшла до кімнати, несучи для мене кухоль з ароматною кавою. Я беззвучно подякувала їй. Подруга вийшла. Пролунала відповідь Антона. Спочатку його зітхання, а потім:
— Хочу спробувати щастя в айті компанії. Тебе в Кібертренд навіть без базових знань взяли, а я все якоюсь фігнею займаюся. Чесно, дістало вже. Я можу робити круті речі, а витрачаю свій талант на оформлення сайтів. Швидко, але заробіток із цього справжні копійки.
— І в яку компанію ти підеш? — запитала я для "галочки". Здогадалася вже куди він намилився. Очевидно, що не до Захара він проситиметься на роботу. До "Сінтеку" піде.
— У мене їх тут цілий перелік. Зараз дороблю резюме та розішлю його за адресами. Потім ще сам особисто схожу на кілька місць.
— Триматиму за тебе кулаки, — постаралася вкласти в голос максимум наснаги. 
— Подзвони мені ввечері перед тим як збиратимешся додому, я до тебе приїду. Погуляємо разом.

Я закотила очі. Ну, зрозуміло розпитати про "Кібертренд" планує. Я холодно посміхнулася. 
— Антон..., — сказала і замовкла. Навмисно зробила паузу, ніби не наважувалася в нього спитати.
— Що?
 — А ти..., — знизила голос до шепоту, — оберігався? Ну тоді?... Я тут подумала, що могла завагітніти. Тепер хвилююсь.
— Булочка, з чого тобі хвилюватись? Часу мало минуло, щоби взагалі про це думати. І ми ж одружимося, не забувай. Дитина це чудово.
— Я подивилася за своїм електронним календарем і того дня у мене була овуляція — найвища ймовірність завагітніти, — заливалася я брехнею як соловей співом.
— Правда? А я триматиму кулаки за нашого малюка, — його голос здригнувся, у ньому відчувалася така неприкрита радість, що навіть бентежила. Перспектива, що я народжу дитину від Валевського, робить його воістину щасливим. Ще трохи й почну почуватися підступною лиходійкою від своїх задумів помсти. Тигр надішле йому свою машину, а я новину про вагітність. Комбо удар! 
Цікаво, чи він після цього втече від мене чи продовжить чіплятися заради подальшої вигоди? Як він викручуватиметься, знаючи, що я чекаю дитину не від нього? 
А в цьому є щось. Тигр правий. Так цікаво спостерігати за Антоном. 

О дванадцятій мені зателефонував Захар. Я вже вийшла з дому та йшла до станції метро, коли на телефоні висвітлився його номер. Підписати я його забула, тож не одразу зрозуміла хто дзвонить. 
Я зупинилася посеред тротуару, дивлячись на екран телефону. Серце тьохнуло від передчуття. Невже...
— Яна, — серце підстрибнуло, варто мені почути його голос з тією легкою хрипотою, від якої в мене всередині все затремтіло. — Я під'їду по тебе. Де ти зараз?
— Ем, я... йду до метро, — відповіла я, намагаючись звучати впевнено, хоча його пропозиція застала мене зненацька. — Але я можу і сама доїхати, це не проблема.
— Не упирайся, — коротко відрізав він, але в його тоні майнула тінь посмішки. — Скажи точно де ти я буду за десять хвилин.
Це що, тепер я буду з ним наодинці в машині? Після всього, що було у заміському будинку? Як поводитися, що говорити? — у паніці заметалися думки. Треба зберегти незворушність, але як це зробити коли мене буквально трясе. Я готувалася зустрітися з ним в офісі серед інших людей, але ніяк не наодинці! 

За десять хвилин біле люксове авто зупинилося біля тротуару. Сумнівів не було, кому воно належало. І на такій шикарній машині скоро роз'їжджатиме Антон? За які такі заслуги? Моє колишнє збентеження та хвилювання як вітром здуло. Лестить, звичайно, що за тебе готові віддати настільки дороге авто, але чорт забирай! Шкода! Дізнайся тато про таке розбазарювання нажитого майна — підкрутив би пальцем біля скроні. Тому краще не хвалитися перед ним щедрістю Захара. А що подумає про мене його мати? Соболь з Норкою мають рацію? Два тижні знайомі, а він вже через мене машину подарував невідомо кому. Ні, чому невідомо? Антону — моєму нинішньому хлопцю. З боку, що не знає ситуації, людині буде бачитися, що Захара взяла в обіг пропалена хижачка зі своїм коханцем. Так що там говорити! В очах Антона так і виглядає. Я з ним розводжу Захара на гроші.