ПРОЛОГ. ПЕРШЕ ЗНАЙОМСТВО

     Ця подія, та й взагалі вся історія, розпочалася біля моєї дачі, що на півдні України неподалік від чудового міста Одеса. Колись давно, може років з двадцять п’ять, а може й тридцять тому, ми з дружиною придбали невеличкий будинок на околиці села на вулиці з красномовною назвою Зарічна.
     І це не випадково, бо колись село дійсно від прилеглого лісу та нависаючого над ним плато відділяла річка. Але з часом вище за течією її запрудили, тому в хвилинах десяти ходу від нашого будинку в природній западині утворився величезний став, в якому водилась різноманітна риба, починаючи від рядових карасів і закінчуючи китоподібними товстолобами, які спорювали гладеньку поверхню водойми велетенськими спинними плавцями. Від колишнього русла став відділяла чимала дамба, по якій як раз проходила дорога, що впиралася в нашу вулицю. В ставку можна було не тільки рибалити, а й із задоволенням купатися, бо в середній своїй частині він був достатньо глибоким.
     Згодом русло поросло очеретом, а власники садиб, звісно, кому це було цікаве, викопали на своїх ділянках хто більшого розміру, хто меншого власні ставочки й зарибили їх. У нас  також такий був. З часом за допомогою екскаватора я його почистив, углибив та розширив, так що він перетворився на чудове місце відпочинку та розваг для онуків, що підростали. З колод та дошок я зробив невеличкий місточок, з якого можна було пірнати у воду та вудити рибу. Чудове було місце.

Єва з Марком на рибалці, 2011

      З іншого боку вулицю підпирав рукотворний сосновий ліс. Його висадили з метою закріплення ґрунту, щоб той не сповзав в бік будинків та річки. Для цього схил гори, яка підіймалась десь метрів на сто, спланували ярусами й на кожному з них висадили стрункими рядами дерева. Ярусів було від трьох до п’яти. Ліс починався від відрогів ставка й тягнувся аж до Хаджибейського лиману. На той час лісу було 15-20 років й деякі дерева досягали у висоту двадцяти, може навіть більше, метрів. Як в будь якому сосновому лісі, в ньому згодом завелась живність як то косулі, зайці, лиси та навіть кабани. Останніх я не зустрічав, але місцеві кажуть… Прозоре та просякнуте запахом хвої ранішнє повітря час від часу бентежили несамовиті крики фазанів, які з натугою повітрям переносили свої важкі тіла з місця на місце. Звісно в лісі водилися гриби – зазвичай маслюки, та якісь сіренькі, що росли купами. Усі вони були їстівними, тому в сезон з міста наїжджали любителі тихого полювання та й взагалі активного відпочинку. Взагалі-то і ліс, і ставок, і вулиця, по якій майже не їздили авто, та й люди не часто турбували, були чудовим місцем для відпочинку від шаленого життя великого міста. А додати сюди, що згодом ми, тобто мешканці вулиці, проклали газ та водогін, та облаштували саму вулицю, яка була земляною й розмокала до непрохідності під час дощів, – можна уявити, яке це було чудове місце.

     Але час минав. Не зрозуміло чому, але ставок пересохнув і його засіяли під кукурудзу, чи ще щось таке ж корисне. Через це пропала вода й у власному ставку. Після зими він ще якось наповнювався, але ближче до серпня геть пересихав. Звісно, що риба в ньому загинула. Лише жаби та черепахи іноді шелестіли очеретом, що захопив колишню водойму.

     А ще через деякий час згорів ліс. Чи-то по дурості, чи через необачність, але хтось розпалив багаття – принаймні так кажуть – й ліс вигорів вщент від дамби і аж до місця, де вулицю перетинала досить широка ґрунтова дорога, що вела до іншого села. Вона розрізала ліс навпіл, завдяки чому його інша та більша частина вціліла.

     Ви коли небудь бачили, як горить хвойний ліс? Страшне видовище! Полум’я миттєво охоплює дерева цілком й величезними факелами здіймається до неба. Розпечене повітря вогняними спіралями з гуркотом здіймається вгору. Стоїть страшенний тріскіт та гул від вогняних джгутів, що підіймають догори попіл та ще не згорілу хвою, які вітер перекидає на ділянки, до яких низовий вогонь ще не дійшов. Все відбувається вкрай швидко.
     Пожежники, що були викликані, в розпачі спостерігати, як лютує стихія, бо через нестерпний жар підтягнути шланги до полум’я було неможливо. Налякані місцеві з недолугими наповненими водою відрами безпорадно дивилися від своїх парканів на стихію, сподіваючись, що вітер не змінить напрямку. На щастя він був північно-східний, тому жоден будинок та газогін не постраждали.
     За годину масив лісу вигорів майже весь. Вцілили лише невеличкі купки сосон, яких відокремлювали від основного масиву або широкі галявини, вкриті лише зеленою весняною травою, або ділянки листяного лісу, який не пропустив через себе вогонь. Видовище після пожежі було страшне. Чорні не до кінця вигорілі дерева наче тягнули до вас обгорілі руки, молячи про допомогу. Колися скритий деревами гірський схил здавалося наблизився й грізно нависав майже над дорогою. Жодної живої істоти не залишилось в мертвому лісі. Лише невеличкі, збуджені вітром, смерчики з попелу час від часу ганялися один за одним та безсило опадали.

     Майже рік простояв привид колишнього лісу недоторканим, відлякуючи місцевих та прийд з міста, що спеціально приїжджали подивитися на кладовище дерев. Особливо моторошно виглядало воно під час повного місяця, коли остови колишніх сосен примарно мерехтіли в срібному сяйві мертвого світила. Висхідні потоки від нагрітого за день повітря підіймали вгору клуби попелу, від чого мовчазний мертвий ліс начебто оживав і здавалося, що він тягне до тебе обгорілі культі гілок. Це було страшне й чарівне видовище від якого кров застигала в жилах, а ноги відмовлялися йти.

Вигорілий ліс

     Але наступної весни, чи-то завдяки птахам, чи-то через те, що корені трави та квітів пережили вогняну катастрофу, колишній ліс зазеленів. І це видовище було ще більш примарним та лякаючим, ніж коли ліс стояв траурно чорним. Тепер він нагадував величезне акуратно підстрижене кладовище, на якому волею божевільного скульптора всі надгробки над нічийними могилами одноманітно нагадували мертві дерева, що виросли з тіл мерців, що лежали під ними. Завдяки корисним речовинам, що містився в попелу, газон був напрочуд щільний та рівний.
     Скажу чесно, жодна істота не торкалася цього газону: настільки моторошно виглядало мертве на тлі життєстверджуючою буйної зелені. Аж доки на початку літа в колишній сосновий ліс не прийшли з бензопилами робітники лісгоспу. Вони жваво пообрізали гілля з відносно вцілілих стовбурів. Гілля покидали на місці, а стовбури в якості дров, чи-то ділового лісу вивезли в невідомому напрямку.