Їжачок в біді

     (Як завести нових друзів)

     Отак поволі, як рік сповзав до осені, налагоджувалось нове життя Їжачка. Комусь допомагав він, хтось підтримував його. Аж раптом…
     Через три дні після порятунку Лисиці з Богданом трапилась біда. Навіть не так. На третій день друзі Їжачка запідозрили, що з ним щось трапилось.
     Першого дня він просто не з’являвся там, де його звикли бачити. На другий – було теж саме, так що Сова двічі прилітала до його оселі, стукала в двері та заглядала у віконце. Господар не відповідав.
     Коли те ж повторилося і на третій день, турботлива Сава забила на сполох. Спочатку вона відвідала Черепаху, але та за своєю звичкою порадила ще почекати.

– Куди ще чекати?! – волала Сова, але Черепаха вже майже впала в осінню сплячку, тому її мало що турбувало.

     Не сподіваючись на допомогу від Крота, Сава облетіла всі знайомі місця, де любив бувати її непосидючий друг. Несподівано таких місць виявилось значно більше, ніж вона очікувала, тому лише опівдні вона остаточно зрозуміла, що Їжачок зник. Не знаючи, що робити далі, вона вирушила до муніципалітету і про все розповіла його голові, мудрому літньому пану Кролику.
     Через те, що Їжачок був не останньою персоною в селищі, Голова негайно перейнявся турботою про нього.

– Саво, а ти на схилах перевіряла? – запитав він відвідувачку.
– Звісно!
– А біля озера, він там частенько полює?
– Так.
– А…, – чомусь пошепки розпочав Кролик.
– Ні, не може того бути, – також пошепки заперечила Сова, без зайвих слів зрозумівши, про що йдеться.

     А йшлося про те, що Їжачок міг потрапити до лап Вовка. В селищі мало хто бачив Вовка. Скоріш за все, взагалі ніхто. Але боялися всі. Навіть кремезний Ведмідь, який виконував обов’язки шерифа, уникав розмов про цього, як всі знали, жахливого та лютого звіра.

– Як би там не було, зробимо от що…, – заспокоїв відвідувачку пан Кролик.

     Далі він викликав секретаря та наказав йому покликати Сороку. Коли та з’явилася, Голова промовив:

– От що, вертихвістко, лети мерщій до бобрів та поклич двох, а краще трьох. І нехай підготуються, можливо на них чекає серйозна справа. Щоб були за двадцять хвилин.
     А ти, як покличеш, лети в бік лігва та роздивись. Може щось підозріле помітиш. Але не сунься. Зрозуміла?
– Так точно, але ж… там все підозріле...
– Знаю! Не сперечайся. Хутко! Одне крило тут, інше – там. – Гримнув на неї старий Кроль і та зникла.

     Здається, я не казав, але бобри в Лісі виконували обов’язки рятівників.
     Коли Сорока полетіла, досвідчений пан Кроль звернувся до Сови.

– Ти зайвий раз не панікуй…, не панікуй.
– А я і не панікую.
– Не перебивай та слухай. Бобри знають де лігво Вовка. Вони візьмуть все необхідне. Якщо бажаєш, лети з ними, але в операцію не втручайся. Бобри – професіонали і я їм довіряю. Якщо щось трапиться – негайно сюди. Я залишаюсь в штабі. Це тепер не кабінет, а штаб. Зрозуміла?
– Зрозуміла, – якось невпевнено відповіла Сава. – Я почекаю на них на подвір’ї?
– Дій, – по військовому коротко відповів начальник штабу. – Удачі. Ведмедя я також попереджу. Якщо буде потрібно – він приєднається.

     Через 15 хвилин з’явилися бобри. Їх було лише двоє. Над їх головами дивними зігзагами кружляла Сорока і щось репетувала. Сава її пугнула і та незадоволено зникла.
     Бобри були міцними та небалакучими. Отримавши останні інструкції від Голови, вони мовчки рушили в бік темної та непролазної ділянки лісу де, як знала Сава, було лігво Вовка. Звісно, що Сова полетіла за ними.
     Через деякий не надто короткий час група дісталася невеличкої річки, навіть не річки, а струмка, на протилежному березі якого серед бурелому та нагромадження скельних уламків ховалося жахливе лігво. Про його наближення попередив стійкий псячий сморід.

     Почувши гостей Вовк вийшов назовні і, косо посміхнувшись, доброзичливо запитав:

– Привіт, хлопці. Чим можу допомогти, якісь проблеми?

     Хлопці насупившись промовчали. Сава перелетіла на гілку, що була майже над головою жахливого звіра.

– Доброго дня тобі, господарю, – Сова взяла ініціативу на себе, – це в мене проблема.
– А, привіт, Саво. Це ж ти, я вгадав, чи як? Багато про тебе чув і давно хотів познайомитись. А чому не сама? Що це за супровід такий?
– Розумієш, справа у нас тут, – Сова проігнорувала запитання. –  Можливо, доведеться попрацювати.
– Попрацювати? Мені!? А що за справа? Може і допоможу, чи як?
– Чи як, чи як… Біда в мене. Друг мій зник, Їжачок. Може чув?
– Про їжачка, чи про те, що зник? А може ти вважаєш, що він зник через мене?
– А він зник через тебе?
– Не заговорюйся шановна. Про Їжачка чув; ащо зник – ні! – Вовк якось побільшав в розмірі та підійшов ближче до гостей.

     Сова озирнулася на бобрів. Ті виглядали дещо кумедно поряд з величезним хижаком. Втім, здавалося, лячно їм не було. Але і впевненості вони не випромінювали. Саву вигляд супутників не заспокоїв, тому вона, про всяк випадок, перелетіла на гілку дещо вище.

– До речі, а що такого особливого в твоєму їжачку, що ви цілу рятувальну експедицію спорядили? – вже спокійніше поцікавився Вовк. – Ну, зник собі і зник. Їжачком більше, їжачком менше…
– Так дійсно не чув?... – якось розчаровано промовила Сова.
– Чого не чув?! – Знову почав розпалюватися Вовк. – Кажи толком. А її ще мудрим птахом називають…

     Тут вже не стрималася Сова:

– По-перше, це не просто якийсь там їжачок, а мій друг! А по-друге, це саме той їжачок, що ходив до Лісового Бога, і той змінив його дивовижне хутро, яким захоплювався весь ліс…
– Я не захоплювався.
– Ну, майже весь – без тебе – на гострі сірі голки.
– То й що, що сірі? Гарний колір, мені подобається…, а що, це він сам так вирішив?
– Авжеж!
– Ну молодець. Респект! А навіщо? Втім, ти кажеш, з ним щось сталося?
– Ну, нарешті, дійшло! Він зник, розумієш? Вже третій день його ніхто не бачив.
– І ви вирішили, що це я?
– А що нам думати? Якщо ніде більше його немає.
– Не я це. Не я! Ти що, мені не віриш?
– …
– Моє слово – кремінь. Хоч кого спитай.
– Кого хоч кого?, коли від тебе ніхто не повертається.
– І те вірно, – з якимось задоволенням промуркотів Вовк, – але ж правду кажу, не займав я його. До речі, а в Бісовій ямі ви дивилися?
– Що за яма така? Вперше чую. Хлопці, ви про Бісову яму щось чули? – Сова звернулася до бобрів.
– Ніяк ні! – Хором відповіли бобри, та підтягнулися дещо ближче.
– Згубне місце..., – якось невпевнено зауважив Вовк. – Я його сам уникаю, та й що там робити? Живності там немає. Втім, якщо хочете, я вас проведу. Може твого друга туди занесло.