Храм Лісового Бога

     Чи-то випадково, чи ні, але Храм винирнув як раз навпроти Місяця, який від цього здавався ще більшим і закривав собою весь краєвид. Його, не по нічному яскраве, світло сліпило і тому Храм виглядав чорним симетричним чудовиськом з гострими пазурами, що панувало над навколишнім усім. Навіть в темряві він вражав своєю міццю, величчю та моторошною красою.

     Підійшовши ближче Їжачок у захваті роздивився. Споруда була неймовірно величним створінням невідомих майстрів, наповненим давньою мудрістю і таємничістю (принаймні так здалося ошелешеному подорожанину). Стіни Храму, виконані з гладкого світлого каменю, були прикрашені різьбленими візерунками і загадковими символами. Вони немов були пронизані чарами лісу і природи. Камені, як дзеркала, відбивали і без того нестійке світло Місяця, створюючи марево з непередаваної гри тіней і відблисків. Храм височів над галявиною, немов вартовий, що охороняє таємниці буття.
     Вхід до Храму закривали масивні чорні від часу готичні двері, на яких були висічені зображення небачених лісових істот і рослин. Мимоволі вони викликали незрозумілий трепет і, в той же час, непереборне бажання увійти в них. Гостроверхі вікна Храму були вкриті хитромудрими ґратами, що відбивалися у мерехтливих різнокольоровим склом вітражах.

– Хто міг тут таке збудувати і коли, – несподівано подумав Богдан, – і чому храм в такому гарному стані? Немов його збудували лише кілька десятків років потому. І з якого матеріалу? Адже, поблизу немає кам’яних кар’єрів. Це дивно.

     Він підійшов ближче. Не зважаючи на бажання якнайшвидше потрапити в середину, Богдан не міг не звернути увагу на абсолютно рівні грані сходів, на відсутність паразитуючих на камінні рослин та мохів. Не було видно і ходів та нір, що зазвичай риють біля таких масивних споруд лісові мешканці.
     Він стояв, розглядаючи величну будову, не наважуючись підійти ближче і, тим більш, зайти в середину.
     Раптом Їжачка щось наче смикнуло і він весь завмер від відчуття, що хтось неосяжний розглядає його.

– Ти мусиш це зробити! – відважно наказав він собі і зрештою відчинив двері.

     Дивовижним був Храм і всередині. Його простір губився у темряві, і від того здавалося, що десь там криється портал у нескінченність, або в якийсь інший світ. Стелі, здіймаючись у височину, замикалися різьбленими кам'яними склепіннями, з яких звисали химерні гірлянди з квітів і листя. На полицях уздовж стін були розставлені старовинні фоліанти, різнокольорові флакони з написами невідомою мовою і всякі дивні предмети, що відбивали в собі мерехтливе світло свічок. На подив, як того можна було чекати в такій старій грандіозній споруді, повітря в Храмі було свіже і легке, а між колонами, та іншими архітектурними прикрасами, не колихалися почорнілі від кіптяви та часу пасма павутиння.

– Дивно, – знову невпопад подумав Богдан, – ані павутиння, ані пилу в закутках. Я от у своїй крихітній хатинці ледве впораюся, а тут… Як таке можливо?

     Але найбільше Богдана вразило центральне святилище Храму. Там, над дещо піднятій двома чи трьома сходами над підлогою платформі, містився трон Лісового Бога. Навіть не трон, а Трон, настільки він здавався могутнім та непорушним.
     Трон був вирізаний з масивного і, здавалося, неймовірно твердого дерева невідомої породи з візерунками, що нагадували коріння та листя дерев, яких, напевно, вже немає.
     Усередині Храму стояла тиша, яку порушували лише подих вітерця десь у височині та тихе щебетання птахів, які прилітали сюди прославляти свого Бога.
     Все в могутній споруді, починаючи від величного вигляду і закінчуючи умиротвореною атмосферою, було наповнене благоговінням перед силами Природи і мудрістю Лісу. Ходили легенди, що Храм був побудований у давню давнину пращурами, які поклонялися Матері Природі і вірили в її силу і магію. Можливо, це були хтось з тих, спогади про кого вже забуті. А може, міфічні друїди, які володіли великими знаннями про сакральні місця та ритуали.
     Оздоблення Храму свідчило про справжню майстерність його будівельників, які мали глибоке розуміння про зв'язок світу речей з духовним світом. Муляри беззастережно вірили в присутність Лісового Бога і прагнули створити священний простір, в якому його матеріальне втілення мало б змогу спілкуватися з Великим Духом.

     Храм також був місцем зустрічей і ритуалів, під час яких давнішні мешканці лісу могли через Лісового Бога звернутися до Великого Духа по допомогу, захист і благословення. Храм був сполучною ланкою між короткоживучими і Вічним. Місцем, де шукач мав змогу знайти внутрішню гармонію та натхнення, де він міг осягнути себе і торкнутися вічної мудрості.
     Як наголошувала легенда, це, колись рукотворне, творіння перетворилося на справжнє місце Святості, знання про яке передавалося від покоління до покоління. Його будівельники залишили у спадок своїм нащадкам, недоступну для мирської суєти оазу, де вони могли відчути Вічність і доторкнутися до духовної спадщини своїх далеких предків.
     А згодом, коли минули стоси років і століть, сталося так, що Храм, побудований зі звичайного дерева і каменю, став невидимим. Стежки до нього повністю позаростали, а ті, хто знав дорогу, давно покинули цей світ. І тільки особиста мужність, наполегливість і сильне бажання отримати відповіді на найважливіші питання могли привести шукача до нього.

     Так наголошувала легенда.