Храм Лісового Бога

     Чи-то випадково, чи ні, але Храм винирнув як раз навпроти Місяця, який від цього здавався ще більшим і закривав собою весь краєвид. Його не по-нічному яскраве світло сліпило й тому Храм виглядав чорним симетричним чудовиськом з гострими пазурами, що панувало над навколишнім усім. Навіть в темряві він вражав своєю міццю, величчю та моторошною красою.

     Підійшовши ближче Їжачок у захваті роздивився. Споруда була неймовірно величним створінням невідомих майстрів, наповненим давньою мудрістю і таємничістю (принаймні так здалося ошелешеному подорожанину). Стіни Храму, виконані з гладкого світлого каменю, були прикрашені різьбленими візерунками і загадковими символами. Вони немов були пронизані чарами лісу і природи. Камені, як дзеркала, відбивали й без того нестійке світло Місяця, створюючи марево з непередаваної гри тіней і відблисків. Храм височів над галявиною, немов вартовий, що охороняє таємниці буття.
     Вхід до Храму закривали масивні чорні від часу готичні двері, на яких були висічені зображення небачених лісових істот і рослин. Мимоволі вони викликали незрозумілий трепет і, в той же час, непереборне бажання увійти в них. Гостроверхі вікна Храму були вкриті хитромудрими ґратами, що відбивалися у мерехтливих різнокольоровим склом вітражах.

– Хто міг тут таке збудувати і коли, – несподівано подумав Богдан, – і чому храм в такому гарному стані? Немов його збудували лише кілька десятків років тому. І з якого матеріалу? Адже, поблизу немає кам’яних кар’єрів. Це дивно.

     Він підійшов ближче. Не зважаючи на бажання якнайшвидше потрапити всередину, Богдан не міг не звернути увагу на абсолютно рівні грані сходів, на відсутність паразитуючих на камінні рослин та мохів. Не було видно і ходів та нір, що зазвичай риють біля таких масивних споруд лісові мешканці.
     Він стояв, розглядаючи величну будову, не наважуючись підійти ближче і, тим більш, зайти всередину.
     Раптом Їжачка щось наче смикнуло і він аж завмер від відчуття, що хтось неосяжний розглядає його.

– Ти мусиш це зробити! – відважно наказав він собі і, зрештою, відчинив двері.

     Дивовижним був Храм і всередині. Його простір губився у темряві, і від того здавалося, що десь там криється портал у нескінченність, або в якийсь інший світ. Стелі, здіймаючись у височину, замикалися різьбленими кам'яними склепіннями, з яких звисали химерні гірлянди з квітів і листя. На полицях уздовж стін були розставлені старовинні фоліанти, різнокольорові флакони з написами невідомою мовою і всякі дивні предмети, що відбивали в собі мерехтливе світло свічок. На подив, як того можна було чекати в такій старій грандіозній споруді, повітря в Храмі було свіже й легке, а між колонами та іншими архітектурними прикрасами не колихалися, як то зазвичай буває, почорнілі від кіптяви та часу пасма павутиння.

– Дивно, – знову невпопад подумав Богдан, – ані павутиння, ані пилу в закутках. Я от у своїй крихітній хатинці ледве впораюся, а тут… Як таке можливо?

     Але найбільше Богдана вразило центральне святилище Храму. Там, над дещо піднятій двома чи трьома сходами над підлогою платформі, містився трон Лісового Бога. Навіть не трон, а Трон, настільки він здавався могутнім та непорушним.
     Трон був вирізаний з масивного і, здавалося, неймовірно твердого дерева невідомої породи з візерунками, що нагадували коріння та листя дерев, яких, напевно, вже немає.
     Усередині Храму стояла тиша, яку порушували лише подих вітерця десь у височині та тихе щебетання птахів, які прилітали сюди прославляти свого Бога.
     Все в могутній споруді, починаючи від величного вигляду і закінчуючи умиротвореною атмосферою, було наповнене благоговінням перед силами Природи і мудрістю Лісу. Ходили легенди, що Храм був збудований у давню давнину пращурами, які поклонялися Матері Природі і вірили в її силу і магію. Можливо, це були хтось з тих, спогади про кого вже забуті. А може, міфічні друїди, які володіли великими знаннями про сакральні місця та ритуали.
     Оздоблення Храму свідчило про справжню майстерність його будівельників, які мали глибоке розуміння про зв'язок світу речей з духовним світом. Муляри беззастережно вірили в присутність Лісового Бога і прагнули створити священний простір, в якому його матеріальне втілення мало б змогу спілкуватися з Великим Духом.

     Храм також був місцем зустрічей і ритуалів, під час яких давнішні мешканці лісу могли через Лісового Бога звернутися до Великого Духа по допомогу, захист і благословення. Храм був сполучною ланкою між короткоживучими і Вічним. Місцем, де шукач мав змогу знайти внутрішню гармонію та натхнення, де він міг осягнути себе і торкнутися вічної мудрості.
     Як наголошувала легенда, це колись рукотворне творіння перетворилося на справжнє місце Святості, знання про яке передавалося від покоління до покоління. Його будівельники залишили у спадок своїм нащадкам, недоступну для мирської суєти оазу, де ті могли відчути Вічність і доторкнутися до духовної спадщини своїх далеких предків.
     А згодом, коли минули стоси років і століть, сталося так, що Храм, побудований зі звичайного дерева і каменю, став невидимим. Стежки до нього остаточно позаростали, а ті, хто знав дорогу, давно покинули цей світ. І тільки особиста мужність, наполегливість і непереборне бажання отримати відповіді на найважливіші питання буття могли привести шукача до нього.

     Так наголошувала легенда.