Їжачок, Вовк та помилковий діагноз

(Медична історія)

– Так от, друзі, – звернувся Їжачок до своїх давніх друзів, Сови та Черепахи, яких він вкотре запросив на вечірнє чаювання, – минулу нашу зустріч я обіцяв розповісти вам історію про помилку. Радий виконати свою обіцянку. Отож, слухайте.
     Ти, Саво, напевно здогадуєшся, про що йтиметься. Але, гадаю, і тобі буде цікаво пригадати. Принаймні для мене ці події начебто сталися учора.

♦

– А чи знаєш ти, Торті, – звернувся Їжачок до Черепахи, яка зручно вмостилася на канапці, закрила очі та приготувалася слухати, – що в глибині Старого лісу, в таких його нетрях, куди не заглядає навіть сонце, а місцеві й поготів, живе страшний та лютий містер Вовк.
     Він настільки жахливий, що тільки від згадки про нього лісна дрібнота ховається по хатах, а їхні дітлахи покидають пустувати, починають плакати та слухатися дорослих.
     Звісно, ​​що цього вовка-одинака ніхто в селищі ніколи не бачив, – бо ті, хто бачив, бачили його востаннє. Іноді місцеві навіть подейкували, що ніякого вовка взагалі немає, а то все – просто тутешні страшилки. Втім вглиб лісу ніхто не наважувався.
     І правильно. Бо Вовк був. Ми з Савою це добре знаємо. Більш того, ми навіть з ним потайки товаришуємо. Але це – секрет, про який ніхто не знає. Майже...

Розповідь Богдана

      Так, Вовк був. Це підтверджували чутки, що приносила на хвості всюди суща Сорока. Мовляв, у селищі, що за річкою, він знову зарізав когось з худоби. А інший раз до гикавки налякав дитину.
     А ще було жахливе виття, яке долинало з глибини лісу в ніч повного місяця.

     І от так сталося, що Вовк захворів.
     Цю звістку також принесла Сорока, яка все про всіх у лісі знала.
     Одного, чесно кажучи, не найкращого ранку, хтось постукав у віконце до пана Їжака. Це була саме вона.

– Тобі чого, вертихвістко, – не дуже привітно запитав той.
– Вибач за ранній візит, пане Богдан, але мене надіслав до тебе... пан Вовк. Чомусь він хоче тебе бачити.
– Ти в своєму розумі? – миттєво прокинувся Богдан. – Ми ж майже не знайомі. Та й взагалі, його всі бояться. Я також боюсь. Чому б мені добровільно лізти до нього в лапи?
– Їжачку, – благала Сорока, – пан Вовк просив вибачитись і пообіцяв не завдавати тобі шкоди. Він натякав, що ти про це й сам знаєш, втім я не зрозуміла, про що він.
– От і добре, що не зрозуміла, – обірвав її Богдан. – То що трапилось?
– Розумієш, пан Вовк захворів. Але через те, що він веде дещо замкнутий спосіб життя (за цих слів Богдан мимоволі хмикнув), то нікого в окрузі не знає. Окрім тебе.
– Чого б це? А Саву… Він її також знає. Злітай до неї.
– Я б із задоволенням, але він вважає, що ти – самий шанований член громади, який має довіру. – Улесливо продовжила хитра птиця. – Пані Сава – звісно теж. Але я її... боюся.
     Загалом, він дуже просив…
– Може він і правий, – погодився задоволений Їжачок, – але скажу тобі, ти заскочила мене зненацька! І я цьому не радий. …А з іншого боку, як не дивно, ти маєш рацію. Який не є, а Вовк справді є членом нашої громади. І якщо він потребує допомоги, то хтось має йому допомогти. Нехай це буду я.

     Богдан патетично зітхнув і продовжив.
– Тому зробимо так: ти лети до пана Вовка і доглядай його, а по обіді повертайся і проводиш мене до нього. А я тим часом пораджуся з матінкою Совою (з якогось часу, мабуть через розум і спокійну вдачу, Саву в Лісі почали називати матінкою. Поза очі так її називав і Богдан. Чому поза очима? Тому, що таке звернення було подрузі не до вподоби. Мовляв, воно її робить старшою).

     Так і зробили. Сорока полетіла до Вовка, а Богдан відвідав Саву, переказав їй розповідь Сороки, та поділився своїми думками щодо цього.
     Знаючи характер Їжачка, Сова не стала його відмовляти. Навпаки, вона погодилась скласти йому кампанію на випадок, якщо знадобиться її допомога. Тим більше, що Вовка, який був їй симпатичний, вона давно не бачила.
     Удвох вони повернулися до будинку Богдана і почали чекати.

     Рівно опівдні у віконце постукали. Богдан із Савою вийшли на поріг. Там на краю веранди на потрісканому від сонця та дощів перилі на них чекала Сорока. Побачивши Сову метушливий птах занепокоївся. Сорока знала, що та її за балакучість недолюблює і навіть обіцяла "вкоротити язика". До чого тут язик Сорока не розуміла, але здогадувалась, що нічим добрим для неї обіцянка нічного хижака не обернеться. Тим більше, що, як всі знали, Сова словами не розкидається. Це її лякало ще більше.

– Не бійся, – заспокоїв її Їжачок. – Сова мій друг. Зі мною ти в безпеці. А зараз ми разом вирушаємо до Вовка. Як він, до речі?
– По-моєму, гірше, – відповіла Сорока, косячись на гострий дзьоб і величезні пазури їжакового друга. – Він на вас дуже чекає.
– Тоді не будемо гаяти часу, веди, – скомандував Їжачок, і загін рушив в бік хащі.

     Сорока, за звичкою, метушилась під кронами дерев і невгамовно цокотіла; за нею безшумно, не зводячи очей, слідувала Сова. Іноді вона чомусь розпускала пазурі. Це не додавало Сороці оптимізму, і та починала ще більше верещати.
     За ними, намагаючись не відставати і не випускаючи строкатого птаха з поля зору, слідував Богдан. Він робив вигляд, що дорога йому незнайома. А та ставала все важчою та страшнішою. Може ті, що з крилами, цього не помічали, але Їжачок фіксував, як потроху зникли порослі травою та лісовими квітами галявини, як їх змінив не надто густий хворий на вигляд ліс із підліском, в якому панувала дивна тиша й не відчувалося присутності життя. Ще потім підлісок зник – залишилися лише величезні гіллясті дерева, що в неосяжній височині кронами закривали від променів сонця вкриту палим листям землю, і чорні, неправдоподібно витягнуті вгору майже голі ялини. Якимось чином вони зачепилися за життя в цьому непривітному місці.
     Весь простір під деревами був покритий товстим шаром прілого листя, в якому відчувався безперервний рух. Навкруги було незвично для лісу тихо: не стрекотіли коники, не перегукувались птахи. Не чутно було навіть барабанного дробу дятлів, хоча старих і хворих дерев було вдосталь.
     Ще далі шлях все частіше перекривали завали з гілок і цілих, не зрозуміло ким повалених дерев, які ускладнювали й без того непростий рух вперед.