Про Їжачка, Сову і урок медитації

     (Остання зустріч)

     Майже тиждень Богдан розмірковував, як би залучити подругу Саву до обговорення нової і цікавої для нього теми. Втім, непорозуміння з Черепахою його зупиняло.
     Але у п’ятницю зранку в його віконце хтось постукав. Це була саме Сова.

– Як я радий тебе бачити, – радісно вигукнув Їжачок, відчиняючи двері. – Щойно про тебе думав…
– Помовч та послухай мене, – не привітавшись обірвала його подруга. – Два дні тому я бачилась з Черепахою і вона мені все розповіла. По-перше, вона на тебе ображена.
– Але ж я… – намагався щось заперечити Їжак, але Сова його зупинила.
– Не перебивай! А по-друге, наша старша подруга розповіла мені про твою другу розмову з Лісовим Богом, і про те, як вона ледь не загинула, а ти її врятував.
     Що врятував – то вона, і я також, тобі вдячні. А от усе інше… І що це за запитання, з якими ти до нею приставав?
– Так я…
– Знову?! Коротше, Черепаха вважає, що ти до таких бесід ще не готовий.
– Але чому? Навіть Дух Лісу зі мною розмовляв…
– А тому, що ти відповіді шукаєш не там. І не розумієш цього.
– Не там, не там…То де ж мені їх шукати? – огризнувся Їжачок.
– Ось тут! Усі відповіді знаходяться отут, – при цьому Сова незграбно постукала крилом себе по лобі.
– Тобто в твоїй голові?! – здивовано вигукнув Богдан.

     Сава уважно подивилась на приятеля, який чесними та простакуватими очима дивився на неї.
– Ні, начебто не знущається, – ледь чутно промовила вона, і вже вголос відповіла:
– І в твоїй також. А моя задача – тобі це розтлумачити. Зрозумів?
– Ні…
– От і добре. Тому з сьогоднішнього дня ми займімося з тобою… медитацією. Бо саме медитація – шлях до самозаглиблення, самопізнання і, врешті-решт, пошуку відповідей. Тому збирайся. Вирушаємо.

     Нічого не зрозумівши Їжачок запанікував:
– Куди? І що, прямо зараз? Я ще не поснідав…
– Прямо зараз. Я на тебе чекаю. А куди – побачиш.
– Мені щось з собою взяти?
– Сьогодні – ні, – відрізала Сава, – а там побачимо. Потім вона безшумно злетіла на огорожу веранди та відвернулася.

     Дивуючись войовничому настрою подруги, Богдан пішов збиратися. Оскільки зборів, фактично, не було, через декілька хвилин він з’явився на порозі. Сова тут же перелетіла на обгоріле через влучання блискавки дерево, що стовбичило неподалік. Дочекавшись Богдана, вона вказала йому в бік не надто високого пагорбу, що стирчав серед лісу, і, не озираючись, полетіла до нього.
     Їжачок похмуро рушив у вказаному напрямку. Сава, перелітаючи з дерева на дерево, направляла його рух. Нарешті вже майже у підніжжя пагорба, вона приземлилася біля Богдана і чомусь шепотом зауважила:
– Далі підемо пішки.
– Я і так пішки… – огризнувся невдоволений Їжачок.

     Сова ніяк не відреагувала і невпевненою ходою рушила до дивного своєю формою пагорба. Той був абсолютно симетричним конусом із зрізаною верхівкою, в центрі якої височів чималий пень.
     Богдана здивувала не лише форма пагорба, а й те, що залишків дерева від цього пня ніде не було.
     Сова мовчки й тяжко дихаючи дерлася вгору.

– І чого б їй не злетіти туди, – подумав Їжачок, але промовчав.

     Нарешті вони піднялися на саму верхівку.
     Поновивши дихання, Сова ткнула крилом в бік невеликої, неприродньо круглої галявини, в центрі якої містився той самий пень. Він був абсолютно плоский і, на подив, зовсім не високий: може сантиметрів із десять. Тому Богдана здивувало, яким чином можна було розгледіти пень з підніжжя пагорба. Він зібрався було запитати про це подругу, але та застерігаючи підняла крило і пошепки промовила:
– Дивись. Це сакральне місце пошуку.
– Пошуку чого? – чомусь також пошепки спитав він.

     Сова втупилась в Богдана великими, як блюдця, очима і, як йому здалося, знизала плечами (хоча, скоріш за все, це було неможливо):
– Себе, звичайно. Не відволікайся. Пішли!

     Незграбно перевалюючись з боку на бік, вона рушила до центру галявини.

     Дійшовши до пня, Сова дещо кумедно вдерлася на нього, потупцювала на місці і вже звідти звернулась до Їжачка:
– А тепер дивись уважно. Зараз ми займімося йогою: це найкращий спосіб підготувати себе до медитації. Я покажу тобі, як прийняти позу…, тьху, забула, як вона зветься, в якій краще за все медитувати.
     Запам’ятай її. Пізніше, коли оволодієш, я навчу тебе, як відкинути усі побутові думки і відкрити свій розум всесвіту. Його енергія пройде крізь тебе і очистить енергетичні канали сприйняття буття.

– А навіщо мені це?
– А щоб з дурними питаннями до інших не ліз.
– Так мені ж цікаво…
– Годі! – обірвала його подруга. – Ну, загалом, дивись.

     Далі Сова зайняла місце в самій середині пня, стала на одну ногу, а іншу стопою вперла зсередини першої трохи вище коліна. Потім, піднявши і з'єднавши над головою крила, вона почала тягнутися вгору. При цьому Сава заплющила очі.
     Постоявши так деякий час, вона розслабилась, опустила крила і вимовила:
– А, згадала, «Поза дерева». Ну як, запам’ятав?
– До чого тут дерево? Мабуть, цей пень від нього, – здогадався Їжачок. – Марить вона, чи що? – подумки запитав себе він, дивлячись на дивні еволюції подруги.
     Про всяк випадок він кивнув.
– От і молодець. Тоді спробуй.

Їжачок невпевнено рушив у бік пня, але раптом зупинився:
– Але ж в мене немає крил, – прошепотів він.
– Ні, він таки знущається! – вигукнула Сова.

Але коли вона побачила широко відкриті щирі очі Богдана, то пом'якшала.
– Так, я знаю. Проте у тебе є… лапи Отже, дивись, показую ще раз.

     Заплющивши очі, Сова повторила попередні вправи. Але тепер вона чомусь утробним голосом почала наспівувати: «Ом-м... Ом-м...». Їжачок із захопленням дивився на неї.
– Чого ти мукаєш?
– Не заважай, так треба. Це сакральний звук. Мантра, розумієш? Ні? Ну, нічого. Тепер плавно опускаємо крила, в сенсі, лапи, робимо видих і розслабляємось…