Про Їжачка, Сову і урок медитації

     (Остання зустріч)

     Майже тиждень Богдан розмірковував, як би залучити подругу Саву до обговорення нової і цікавої для нього теми. Втім, непорозуміння, що мале місце з Черепахою, його зупиняло.
     Але ж у п’ятницю зранку у віконце його кімнати хтось постукав. Це була саме Сова.

– Радий тебе бачити, – радісно вигукнув Їжачок, відчиняючи двері. – А я як раз збирався…
– Помовч та послухай мене, – не привітавшись обірвала його подруга. – Два дні тому я зустрічалася з Черепахою і вона мені все розповіла. По-перше, вона на тебе ображена.
– Але ж я…, – намагався щось заперечити Їжак, але Сова його зупинила.
– Не перебивай та слухай. А по-друге, наша старша подруга розповіла мені про ті запитання, які ти прагнув з нею обговорити, про твою розмову з Лісовим Богом, і про те, як вона ледь не загинула, а ти її врятував.
     Що врятував, за те і вона, і я тобі вдячні, а от усе інше…
     Коротше, Черепаха вважає, що ти до таких бесід ще не готовий.
– Але чому? Навіть Дух Лісу зі мною розмовляв…
– А тому, що ти відповіді шукаєш не там. І не розумієш цього.
– То де ж мені їх шукати? – з нудьгою в голосі запитав Їжачок.
– Ось тут! Усі відповіді знаходяться отут. – При цьому Сова постукала себе по лобі.
– Тобто в твоїй голові?! – здивовано вигукнув Богдан.

     Сава уважно подивилась на приятеля, який чесними та простакуватими очима дивився на неї.

– Ні, начебто не знущається, – ледь чутно промовила вона, і вже вголос відповіла:
– І в твоїй також. А моя задача зробити так, щоб це до тебе дійшло. Зрозумів?
– Ні…
– От і добре. Тому з сьогоднішнього дня ми займемося з тобою медитацією. Бо саме медитація – шлях до самозаглиблення та самопізнання. Збирайся. Вирушаємо.

     Нічого не зрозумівши Їжачок запанікував:
– Куди? І що, прямо зараз? Я ще не поснідав…
– Прямо зараз. Я на тебе чекаю. А куди – побачиш.
– Мені щось з собою взяти?
– Сьогодні – ні, – обрізала Сова. Потім вона безшумно злетіла на огорожу веранди та відвернулася.

     Дивуючись войовничому настрою подруги, Богдан пішов збиратися. Оскільки зборів, фактично, не було, через декілька хвилин він з’явився на порозі. Сова тут же перелетіла на обгоріле через влучання блискавки дерево, що стовбичило неподалік, та вказала Їжаку в бік не надто високого пагорбу, що стирчав серед лісу, куди той мав рухатися.
     Їжачок похмуро рушив у вказаному напрямку. Сава, перелітаючи з дерева на дерево, направляла його рух. Врешті, коли вони опинились досить далеко, вона приземлилася біля Богдана і зауважила:
– Далі підемо пішки.
– Я і так пішки…, – огризнувся невдоволений Їжачок.

     Сова ніяк не відреагувала і невпевненою ходою рушила до того самого дивного своєю формою пагорба. Той був абсолютно симетричним конусом із зрізаною верхівкою, в центрі якої височів чималий пень.
     Богдана здивувала не лише форма пагорба, а й те, що залишків дерева від цього пня ніде не було.
     Сова мовчки тяжко дихаючи дерлася вгору.

– І чого б їй не злетіти туди, – подумав Їжачок, але промовчав.

     Нарешті вони піднялися на саму верхівку.
     Поновивши дихання, Сова ткнула крилом в бік невеликої, неприродньо круглої галявини, в центрі якої містився той самий пень. Він був абсолютно плоский і зовсім не високий, лише сантиметрів із десять, тому Богдана здивувало, яким чином можна було розгледіти пень з підніжжя пагорба. Він зібрався було запитати про це подругу, але та застерігаючи підняла крило і пошепки сказала:
– Дивись. Це сакральне місце пошуку.
– Пошуку чого? – чомусь також пошепки спитав він.

     Сова подивилася на Богдана великими, як блюдця, очима і, як йому здалося, знизала плечима (хоча це було неможливо):

– Себе, звичайно. Не відволікайся. Пішли!

     Незграбно перевалюючись з боку на бік, вона рушила до центру галявини.
     Дійшовши до пня, Сова дещо кумедно вилізла на нього, потупцювала на місці і звернулася до Їжачка:
– Дивись уважно. Зараз ми займемося йогою: це найкращий спосіб підготуватися до медитації. Я покажу тобі, як прийняти позу…, тьху, забула, як вона зветься, в якій краще за все медитувати.
     Запам’ятай її. Пізніше, коли навчишся, я навчу тебе, як відкинути всі побутові думки і відкрити свій розум всесвіту. Його енергія пройде крізь тебе і очистить усі канали сприйняття буття.

– Марить вона, чи що? – подумки запитав себе Їжак, дивлячись на дивні приготування подруги.
– Ну, загалом, дивись, – продовжила вона.

     Далі Сова зайняла місце в самій середині пня, стала на одну ногу, а іншу стопою вперла зсередини першої трохи вище коліна. Потім, піднявши і з'єднавши над головою крила, вона почала тягнутися вгору. При цьому Сава заплющила очі.
     Постоявши так деякий час, вона розслабилася, опустила крила і вимовила:
– А, згадала, «Поза дерева». Ну як, запам’ятав?

     Богдан кивнув.

– Ну, тоді спробуй.

Їжачок невпевнено рушив у бік пня, але раптом зупинився:
– Але ж в мене немає крил, – прошепотів він, вагаючись.
– Ні, він таки знущається! – вигукнула Сова.

Але коли вона побачила широко відкриті, щирі очі Богдана, то пом'якшала.
– Я знаю. Проте у тебе є лапи... Дивись, показую ще раз.

     Заплющивши очі, Сова повторила попередні еволюції. Але тепер вона чомусь утробним голосом почала наспівувати: "Ом-м... Ом-м...". Їжачок дивився на неї із захопленням.
– Чого ти мукаєш?
– Не заважай, так треба. Це сакральний звук. Це мантра, розумієш? Ні? Ну, нічого. Тепер плавно опускаємо крила, в сенсі, лапи і розслабляємось.

     І от саме в цю мить по галявині ковзнула величезна тінь і, швидко зменшуючись, почала рухатися в бік пня. От вона досягла пня і впала на Саву. В ту ж мить кігті невідомого чи-то птаха, чи-то звіра вчепилися в усе ще підняті крила Сови.
     Наляканий Їжачок впізнав хижака: це був той потворний звір, через якого він ледь не загинув в піщаній пастці.