Полювання на Крота

(Про те, як Їжачок з Савою Крота врятували)

          Ця історія сталася всередині осені якраз після «відпустки» Їжачка. Дерева все більше занурювались в жовтизну та поволі втрачали листя, а мешканці Лісу готувалися до збору врожаю (а урожай в цьому році видався відмінним). Наближалась мабуть найцікавіша й найважливіша пора в житті Лісу, пов’язана з підготовкою до зими.
     Це розуміли, або відчували, усі мешканці Лісу. Від найменших гризунів, яким необхідно було запастися достатньою кількістю зерна в своїх схронах, щоб пережити важкі часи, до провідних хижаків, які потребували зміни хутра та облаштування домівок. Більшість великих птахів, що навідувались в ці землі для виведення пташенят, готувалися до відльоту в теплі більш пристосовані для життя взимку краї. Їх вожаки готували плани перельоту та перевіряли готовність зграй до непростих випробувань, що чекали попереду.
     Саме в цю пору трапилась ця історія, яка ледь не коштувала Кроту життя. А сталося от що… Втім, ні. Щоб було зрозуміліше, про що йдеться, я розповім, як була організована місцевість, де мешкали наші герої.

          Багато років тому на околицю Старого лісу, де з давних давен проживали пращури його нинішніх мешканців, прийшли дивні істоти. Ходили вони тільки на задніх лапах – ногах. Набагато пізніше тубільці дізналися, що ті кличуть себе «Людьми». Разом з ними приповзли величезні брязкітливі монстри з металевими ножами або ківшами на місці морд. Вони здерли все живе, що росло на вузькій смужці землі вздовж річки, вирівняли її й засипали огидною сірою масою. Пізніше інші неймовірно повільні й важкі потвори на величезних барабанах замість ніг, закатали це покриття, від чого воно стало гладким і твердим, як камінь. Цю гладку кам'яну стрічку, що йшла від горизонту до горизонту, прибульці називали дорогою або шосе.
          Після того, як дорога була прокладена, ці перші Люди пішли, а сіра мертва смуга відділила Старий ліс від річки. Там, за річкою, також був ліс, але мешканці Старого лісу не часто навідувались туди, бо далеко, та й потреби особливої не було: рідного лісу всім вистачало. Після прокладання дороги, цей ліс став називатися Чужим лісом. А Старий ліс став просто Лісом.
     Потім прийшло наступне покоління двоногих. Це були прості люди, фермери, які не розуміли, як влаштований лісовий світ. В звірах, які їм траплялися, вони бачили або дичину, або просто звірів. Для них сірий непоказний їжак був просто їжаком, а не паном Їжаком; кріт був звичайним шкідником, якого необхідно знищити, а сова – нічною птицею, що безшумно літає і цим лякає.
    Потрапляючи в Старий ліс вони сприймали його як просто ліс, бо казковий світ іншого життя був скритий від них.
     Ця хвиля двоногих привела з собою безліч спокійних, і таких, що невтомно і безперервно щось жували, тварин. А для їх та своєї безпеки – велетенських злих псів.
     Цього разу Люди не пішли. Навпаки, вони розчистили від кущів, дерев та каміння досить велику площу за дорогою і річкою, відхопивши частину Чужого лісу, і збудували там різні за розміром дерев'яні споруди, які називали будинками та сараями, а ще інші – хлівами та коморами.
     В будинках оселилися Люди. В сараях вони тримали якесь господарське причандалля та інвентар, а для корів (так називали тих велетнів, що постійно жують) і менших за розміром, що бекали та мекали, відвели хліви, та огородили величезні загони.
     Нові сусіди не надто дошкуляли лісовим мешканцям, бо бачили в них лише те, що бачили. Зрідка вони ходили в Ліс по гриби та ягоди. Іноді полювали на місцевих звірів. Але це було вкрай не часто.

     На узліссі, що раніше впиралось в річку, а тепер було відрізано від неї дорогою, розкинулась чудова, досить велика галявина.

     Раніше, до приходу двоногих, Лісовий Народ влаштовував там свята і проводив культові ритуали: Лісовому Богу приносили дари, співали хвалебні пісні та проголошували молебні у славу.
     Натомість містяни чекали від нього гарної погоди, захисту від лісових пожеж, багатого врожаю тощо. Напевно, підношення влаштовували Неосяжного, оскільки життя в Лісі було спокійним і заможним.
     Чому я стільки уваги приділив опису місцини? А тому, що саме на цій галявині відбулися події, що повністю змінили життя Крота. Про них я і розповім далі.

♦

     Так от, коли Люди відрізали Ліс від річки своєю страшною дорогою, тубільці вирішили перенести місце проведення ритуалів углиб Старого Лісу подалі від небажаних споглядачів. Галявина стала не потрібною і її покинули.
     Втім через деякий час рівна місцина з гарною травою привернула увагу Людей. Раз чи два на рік вони приходили сюди сім'ями. Розстеляли на галявині покривала, облаштовували намети, смажили м'ясо на спеціальних металевих конструкціях, які вони приносили з собою, і, ховаючись від сонця в тіні різнокольорових парасоль та тентів, щось весело святкували.
     Їх дитинчата, як заведені, без відпочинку носились по галявині, стрибали через мотузку й ганялися за круглим стрибучим предметом, який вони називали м'ячом. Дорослі або не звертали на них увагу, або напівсерйозно сварили, щоб ті їм не дошкуляли.
     Весь інший час поза святами (в теплу пору року) по галявині бродили оті величезні плямисті звірі з рогами й без перерви щось пережовували.

     І от так сталося, що цю галявину саме тоді облюбував для проживання Кріт. Може там земля була м'якішою і йому було простіше рити свої нескінченні ходи, а може черв'яки були жирніші й личинок було більше, – це знає тільки він сам.
     Але, що достеменно відомо, то це те, що незабаром уся галявина вкрилась купами землі, викинутої назовні трудолюбною тваринкою.