Кріт в небезпеці

(Про те, як Їжачок і Сова Крота врятували)

     Ця історія сталась всередині осені, якраз після «відпустки» Їжачка. Дерева все більше набирали жовтизни та втрачали листя, а мешканці Лісу готувались до збору врожаю (а урожай в цьому році видався відмінним).
     Але перш ніж продовжити, я розповім, як була організована місцевість, де мешкали наші герої.

     Багато років тому на околицю Старого лісу, де з давних давен проживали предки його нинішніх мешканців, прийшли дивні істоти. Ходили вони тільки на задніх лапах – ногах. Набагато пізніше тубільці дізнались, що вони називають себе «Людьми». Разом з ними приповзли величезні брязкітливі монстри з металевими ножами або ковшами на місці морд. Вони здерли все живе, що росло на вузькій смужці землі вздовж річки, вирівняли її і засипали огидною сірою масою. Пізніше інші неймовірно повільні і важкі монстри на величезних барабанах замість ніг, закатали це покриття, від чого воно стало гладким і твердим, як камінь. Цю гладку кам'яну стрічку, що йшла від горизонту до горизонту, прибульці називали дорогою або шосе.
     Після того, як дорога була прокладена, ці перші Люди пішли, а сіра мертва смуга відділила Старий ліс від річки. Там, за річкою, також був ліс, але мешканці Старого лісу не часто навідувались туди, бо далеко, та і потреби не було: рідного лісу вистачало. Після прокладання дороги, цей ліс взагалі став називатися Чужим лісом. А Старий ліс став просто Лісом.
     Потім прийшло наступне покоління двоногих. Це були прості люди, фермери, які не розуміли, як влаштований лісовий світ. В звірах, які їм траплялись, вони бачили або дичину, або просто звірів. Для них сірий непоказний їжак був просто їжаком, а не паном Їжаком; кріт був звичайним шкідником, якого необхідно знищити, а сова – нічною птицею, що безшумно літає і цим лякає.
    Потрапляючи в Старий ліс вони сприймали його лише як ліс, бо казковий світ іншого життя був скритий від них.
     Ця хвиля двоногих привела з собою безліч спокійних, і таких, що невтомно і безперервно щось жували, тварин. А для їх, та своєї, безпеки – велетенських злих псів.
     Цього разу Люди не пішли. Навпаки, вони розчистили від кущів, дерев та каміння досить велику площу за дорогою і річкою, відхопивши частину Чужого лісу, і збудували там різні за розміром дерев'яні споруди, які називали будинками та сараями, а ще інші – хлівами та коморами.
     В будинках оселились Люди. В сараях вони тримали якісь господарські предмети та інвентар, а для корів (так називали тих велетнів, що постійно жують) і менших за розміром, що бекали та мекали, відвели хліви, та  огородили величезні загони.
     Нові сусіди не надто дошкуляли лісовим мешканцям, бо бачили в них лише те, що бачили. Зрідка вони ходили в Ліс по гриби та ягоди. Іноді полювали на місцевих звірів. Але це було вкрай не часто.

     На узліссі, що раніше впиралось в річку, а тепер було відрізано від неї дорогою, розкинулась чудова, досить велика галявина.

     Раніше, до приходу двоногих, Лісовий Народ влаштовував там свята і проводив культові ритуали: Лісовому Богу приносили дари, співали хвалебні пісні та проголошували молебні у славу.
     Натомість містяни чекали від нього гарної погоди, захисту від пожеж, багатого врожаю тощо. Напевно, підношення влаштовували Неосяжного, оскільки життя в Лісі було спокійним і благополучним.
     Чому я стільки уваги приділив цьому місцю? А тому, що саме з цією галявиною пов'язані події, які ледь не коштували Кроту життя. Про них я і розповім вам далі.
     Так от, коли Люди відрізали Ліс від річки своєю страшною дорогою, тубільці вирішили перенести місце проведення ритуалів углиб Старого Лісу подалі від небажаних споглядачів. Галявина стала не потрібною і її покинули.
     Але через деякий час рівна місцина з гарною травою привернула увагу Людей. Раз чи два на рік вони приходили сюди сім'ями. Розстеляли на галявині покривала, облаштовували намети, смажили м'ясо на спеціальних металевих конструкціях, які вони приносили з собою, і, ховаючись від сонця в тіні різнокольорових парасоль та тентів, щось весело святкували.
     Їх дитинчата, як заведені, без відпочинку носились по галявині, стрибали через мотузку і ганялись за круглим стрибучим предметом, який вони називали м'ячем. Дорослі або не звертали на них увагу, або напівсерйозно сварили, щоб ті їм не дошкуляли.
     Весь інший час (в теплу пору року) по галявині бродили оті самі величезні плямисті звірі з рогами й без перерви щось пережовували.

     І от так сталось, що цю галявину саме тоді облюбував Кріт. Може там земля була м'якішою і йому було простіше рити свої нескінченні нори, а може черв'яки були жирніші і личинок було більше, – це знає тільки він сам.
     Але що достеменно відомо, то це те, що незабаром уся галявина була вкрита купами землі із кротячих нір.

♦

     Я дещо відволікся, але слухайте далі.

     Одного разу Сова, яка любила спостерігати за звичками дивних двоногих сусідів, стала свідком наступного. Двоє з них за допомогою плямистих істот з величезними рогами притягли на галявину чималу діжу на колесах. Потім вони прикріпили до неї товстелезну кишку і почали щось заливати в кротячу нору. Деякий час нічого не відбувалось, але незабаром спочатку з найближчих кротовин, а потім все далі і далі, стала з'являтись вода.
– Так вони ж хочуть втопити Крота. – З жахом подумала Сова. – Що ж робити?

     Вона підлетіла ближче і переконалась, що все зрозуміла вірно. Не зволікаючи, Сава зробила те, що вона, та інші мешканці Лісу, робили останнім часом, коли виникали проблеми. Вона полетіла до Богдана.
     Їжачок в цей час займався домашніми справами. Він виніс килимок на подвір’я, повісив його на перила веранди і приготувався вибивати з нього пил.
     Сова, як завжди безшумна, з нізвідки взялась перед Богданом, так що той навіть не встиг злякатись.