Згустіла рефлексія

Я довго дивився як куріє багаття над сивим небом. Моя захмелена душа застрягла спогадами у горлі. Доброчесність була як згадка совісті з присмаком незбагненного. День протовпився як п’яниця, брів стежками, навпрожки і покотом до своєї могили в колючих присмерках. Твій крик вижовк у моєму погляді. Десь продзвеніла віолончель. В жилах тріпотить спокуса вмерти в передчутті наївності чужих сліз. Алкоголь агоній крізь сотні сумнівів, блаженна смерть. Падає тіло над землею – земля падає в тіло. Осліплий подих палених ілюзій. Кружляв туман, настояно-загуслий, вечірні трави пахли сірником. Котились мрії в забуття на ешелоні проклятих, розстріляних і скошених долонь. Усе було як опіум холодний, як вічний спогад мертвих бджіл.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#4898 в Сучасна проза
#5096 в Різне

У тексті є: свідомість, біль, ліс

Відредаговано: 28.05.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись