4

Того сонячного весняного дня столиця королівства Аталант святкувала весілля свого нового короля — Алера Красивого. Старий король так і не дочекався свого сина з нареченою — він помер на світанку, коли кінь спадкоємця ніс вершників геть з чарівного лісу, назустріч новому життю.

Усе королівство святкувало весілля...

Лише золотокоса Ядвіга та підступні брати Лесери зачаїлися, немов змії, чекаючи на ту мить, коли можна буде здійснити помсту й запанувати на троні Аталанта...

Відшуміло, відлетіло весілля... Почалося життя. Багато казок закінчуються тим, що принц і принцеса живуть щасливо і помирають в один день...

Але в нашій казці після весілля тільки все й почалося... Дедалі похмурішим став ходити король, дедалі більше турбот забирало його геть від родового замку, де доводилося залишати кохану дружину...

У королівство Аталант прийшли біди. Кораблі стали переслідувати пірати, майже весь товар опинявся у них в руках або зникав у безодні морській у диких ураганах... На птицю і худобу нападав мор, і в селах почалися заколоти... А коли врожай виявився настільки поганим, що почався голод, країною пішла чутка, що справа тут нечиста і що в усьому винна нова королева... Ходили чутки, що нова королева держави Аталант — відьма, і що це вона наслала лиха й порчу на країну...

Міністри шепотіли королю... Люди благали короля... Близькі друзі попереджали...

«Відьма! Відьма! Відьма!» — линуло країною слідом за карканням вороння...

Дедалі сильніше похмурішав король... Думки, одна важча за іншу, кружляли чорними птахами біди в голові в молодого правителя, стурбованого процвітанням держави. Що робити? Як бути? Невже Алегра причина всіх нещасть?..

Осінньої холодної ночі примчав король Аллер до свого замку і побіг у покої королеви, ні з ким не розмовляючи і не відповідаючи ні на чиї запитання... Ледве стримуючи єхидну посмішку, стояла в прольоті сходів відкинута ним колись Ядвіга... Чутки, чутки метушилися країною, обливаючи брудом невинну Алегру. Пірати, найняті Лесерами, старалися щосили, топили кораблі, спускали на морське дно незліченні багатства країни... Зілля, підмішане в джерела й озера королівства Аталант, згубно впливало на худобу і людей... Зграї ворон, послані відьмою Летіною, що живе в далекому лісі, викльовували зерна і губили посіви... За золото можна купити все! Ядвіга знала це і вправно користувалася своєю багатою спадщиною... Скоро, зовсім скоро нещастя знищать молоду королеву, і вона поступиться своїм місцем їй, законній королеві Аталанта!..

Як вихор увірвався король у покої молодої дружини.

Вона різко повернулася і в очах її відбився біль...

— Ти клявся... Ти обіцяв, що ніколи не засумніваєшся в мені... Ти обіцяв!!! — луною пронеслося під склепіннями замку.

— Не кричи! Я не хочу, щоб хтось знав про те, що відбувається... — прошипів Алер. Його очі, темні як небо перед грозою, вже метали блискавки.

— Що відбувається? А ти не хочеш дізнатися, що відбувається? — з болем відгукнулася королева і відкинула капюшон. Розметалося зелене волосся, піднявши стовп пилу з підлоги, яку давно ніхто не підмітав — служниці боялися й близько підходити до спальні «відьми»... Заблищали на блідому обличчі смарагдові очі... Зкинула Алегра синій шовк сукні з грудей, і побачив здивований король, що блідо-зеленим світлом сяють на ній візерунки хитромудрі, і рухаються вони, ворушаться, немов змії...

— Ти... Так це правда? Це через тебе моя країна гине? Ти ж казала, що якщо станеш моєю дружиною, всі твої чари зникнуть! Ти... ти обдурила мене! — Трясся в безсилій злобі король. Злився він на себе, на неї, на любов їхню нещасну!

— Я гину, а не країна! Я! Зрозумій ти це! — кричала вона крізь сльози.

Побачивши злий блиск його красивих очей, вона різко замовкла. Зі сльозами Алегра закрила обличчя руками.

— Колись ти обіцяла мене зачарувати... Я бачу, ти не жартувала... — глухо промовив Алер, трохи заспокоївшись, коли побачив її сльози.

— Ти не віриш мені... Але ж у мене є ще час, але ж і він спливе... Ти зрадиш мене... Мати казала правду...

— Це ти зрадила мене! Ти зачарувала мене, я не хочу тебе більше бачити! — З цими словами король залишив покої своєї дружини і під завісою дощу зник у напрямку старого замку свого батька, в якому, крім кажанів і привидів, давно ніхто не мешкав...

Ніхто не смів турбувати короля в його лігві, тільки вірний зброєносець час від часу навідував свого пана, поповнюючи його запаси їжі та приносячи новини.

Країна охоплена вогнем заколотів... Голод... Голод... Страх...

Королева носить дитину і скоро народить, а народ вимагає страти. Народ не може допустити народження відьмака або почвари... Народ волає до свого короля... Страта! Страта! Страта! Смерть відьмі!.. Смерть відьмаку!..

Зима... Хуртовини виють над спорожнілим краєм. Хвилювання вщухли, але біля замку стоїть цілодобова охорона, виставлена бароном Лесером — надто багато хто хоче смерті молодої королеви. Барону шкода нещасну, він один залишився серед тих, хто вірний своїй пані...