3

Пониклий і похмурий ішов принц мостом до замку. Там на нього вже чекала Ядвіга. Яскраво-блакитна сукня дуже пасувала дівчині, її пшеничному волоссю і рум'яному обличчю, але Алер навіть не глянув на неї.

— Де ти був? Тебе обшукали всі! Ти анітрохи не думаєш ні про мене, ні про батька! — накинулася на нього з докорами наречена.

— Вибач, Ядвіго, але я не хочу думати про тебе... А що з батьком? — тихо відповідав принц, думаючи про щось своє.

— Що ти хочеш цим сказати? Як це, як це ти не хочеш думати про мене?

— Вибач, але мені потрібно вирішити одну справу... І я сам зайду до батька і все дізнаюся...

Із цими словами Алер пішов, щоб побачити короля, а Ядвіга, заливаючись сльозами, побігла до себе в покої.

— Сину мій, що відбувається? Де ти буваєш останніми днями? — хрипким від старості й хвороби голосом запитав король Аталанта.

— Батьку, не гнівайся на мене, — покірно відповів Алер. — Але я повинен буду зникнути і завтра... Батьку, я знайшов наречену.

— Я знаю це. Ядвіга цілком гідна дівчина. Вона стане гарною дружиною і королевою нашої країни.

— Ні, батьку, ти не зрозумів мене. Я не хочу одружуватися з нею. Я знайшов іншу королеву Аталанту. — рішуче сказав принц, сміливо дивлячись батькові в обличчя.

Старий король здивовано розкрив свої бляклі блакитні очі.

— А як же твоя лицарська честь, мій сину? Ти збезчестиш Ядвігу своєю відмовою від весілля.

— А як же моє життя, батьку? Я стану найнещаснішою людиною в нашому королівстві, якщо одружуся з Ядвігою.

Довго вони стояли й дивилися в очі одне одному, не наважуючись щось сказати. Нарешті, не витримав старий король:

— Ну що з тобою робити! Одружуйся! Але хто вона? Веди її, знайом мене з нареченою.

— Спасибі, батьку, але, на жаль, я не можу виконати твоє прохання — тільки завтра я знову зможу побачити її й умовити прийти сюди. Вона чогось боїться, батьку, адже вона не така, як усі.

— Не така, як усі? — здивувався король. — Ну, що ж, щастя тобі, сину, але скажи, як звуть твою обраницю?

— Алегра...

— Алегра!

Відкочуючись луною від стовбурів віковічних сосен, прокотився заклик Алера чарівним лісом. Щойно почувши його, з'явилася перед ним його обраниця, руда лісова відьма...

І зараз вона вже не виглядала переляканою, скоріше її впевненість могла налякати кого завгодно.

— Ну що ж, принц... Якщо й справді кохаєш мене, то мушу я тепер показати тобі свій світ... і себе, справжню!

Із цими словами заблищала вона зірками, загорілася вогнем живим, і побачив Алер...

...І побачив, що на місці його Алегри стоїть німфа лісова, з волоссям зеленим, з тілом, що відливає неживим тьмяним світлом, а на ньому візерунки дивні, наче намальовані, але неначе ворушаться вони, повзуть по тілу зміями... Потонув він в очах її смарагдових, і зіниць у них наче й не було, наче вири бездонні тягли вони у свої глибини... Зачарований стояв він перед феєю і не знав, що сказати йому. Начебто це Алегра була — риси обличчя, фігура, усмішка її, але... але й не вона зовсім...

— Що ж завмер ти, Алере? Ось кого ти кличеш ночами, ось кого королевою своєю зробити вирішив! Ну то що, береш мене заміж? — відгукнулася фея, дивлячись на принца без тіні сорому в очах, що кольором були зеленіші за травневе листя.

— Так це не казка... Ти — з лісового народу? — здивувався принц, обережно беручи її за руки.

— Я — принцеса, і гідна стати твоєю дружиною, в моїх жилах тече королівська кров! — гордо сказала Алегра, не намагаючись прикрити свою наготу, а немов напоказ виставляючи своє тіло, що так сильно відрізнялось від людського.

— Я не сумніваюся в цьому... Але як приймуть мої піддані королеву з лісового народу? Чи приймуть вони тебе?

— Ти вагаєшся? — розсердилася Алегра, згадавши слова своєї матері про людей.

— Ні, ні, я не відмовляюся від тебе... — несамовито шепотів принц. — Але нам доведеться приховати, хто ти... Ти зможеш знову стати схожою на людину? Люди... вони жорстокі, і не приймають тих, хто відрізняється від них...

— Мені й так доведеться стати такою, як була, — ласкаво відповіла вона. — Я втрачу всі свої чари, вийшовши за тебе заміж, і стану звичайною людиною...

— Тоді... Дозволь запитати — ти згодна? Згодна стати моєю дружиною і королевою Аталанта?

— Так... — прошелестів її тихий голос у тиші чарівного лісу, і змокли птахи, заспокоївся вітер, перестав турбувати трави й квіти... Але пролунав грім серед ясного неба, і з'явилася перед ними королева лісового народу — Делерія. Волосся її розвівав дикий вітер, у зелених пасмах кружляли нічні фіалки й горді блакитні незабудки. А в очах виблискували блискавки...

— Алегра! — застережливо закричала вона, відштовхуючи доньку від людини.

— Мамо, відпусти! — благала лісова принцеса, падаючи на коліна.

— Принц Алер, йди геть, залиш її в спокої! — грізно сказала королева, змахнувши перед ним візерунчастим рукавом темно-зеленої сукні, зшитої з лісових трав.