Розділ 5: пташка у позолоченій клітці

Рухати тіло у ритм – насолода,

Відволічися від світу в пригоду,

Танці навколо звелись – дуже добре,

Я у казковому сні уже вкотре.

  Перше, що побачила Асаоль після виходу з карети, був розкішний світлий маєток, який оточували такі ж високі світлі паркани з мармуру, обплетені лозами. Поруч входу до володінь, Асину увагу привернула запальна ритмічна музика. Аса ніколи не чула таких звуків, але попри нерозуміння, її нога тупотіла в ритм барабанів.

А коли світ розмив свої форми,

Друже, ти вже відлетів від утоми,

Танці розмиють ще більше кордони,

Зараз на мить утечи ти від долі…

    Асаоль розгледіла, що це був хор жінок, що співав біля входу до маєтку. 

  Чи можна було назвати маєтком цілий замок? Вона не була певна щодо цього. 

  — Що вони співають? 

  — Одну з пісень Урсана. Ти не знаєш? — за хвильку Арма все ж зрозуміла, що Аса не місцева, а тому продовжила. — Урсан – найвідоміша мистецька постать Капокру, його всі знають.

  Так Арма розповіла Асаолі, що Урсан, колись звичайний хлопчик з бідної родини мігрантів, почав влаштовувати вуличні концерти, на яких збирав народ. Якось повз його концерт проїжджала прекрасна Меланія, донька Володаря Капокру Роланда Капокрського, і так замилувалася його вокалом, що змусила батька влаштувати хлопчину  у кам’яній фортеці музикантом.
  Йшли роки, а Урсан ставав лише вправнішим, гарнішим, віртуознішим. Але одного разу, посеред глупої ночі, він прийшов до Володаря й попросив звільнення від служби. 

  — Так ніхто й не знає чому він це зробив, бо служба у Володаря вважається найбільшою честю, — розповідала далі Арма. — Подейкують, це пов’язано з Меланією. Нібито у них був роман, і Урсан пішов щоб Володар не довідався про це й не заслав доньку до дальніх земель, — тим часом вони стояли у довгій черзі щоб ввійти в розкішне помешкання. — Але я так не думаю, бо якщо народ про це галдить, то Володар би неодмінно дізнався і покарав доньку, але ж ні! Яка дурість подумати, що Урсан матиме роман з кимось, — Арма розповідала це з такою завзятістю, що їй треба було вдихнути повітря. — Знаєш, а ще подейкують, що він взагалі не має романів та коханок.

  — Та ну? Я чула, що такі зірки мають безліч романів, — Асаоль скептично ставилася до цього. Вона згадала як її однолітки у школі обговорювали місцевого барона та його гарем коханок. Що ж і казати, якщо це зірка такого масштабу?

  — От і я про те. Але дехто з кола приближених говорив, що Урсана просто не цікавлять інші жінки, чи навіть чоловіки, — вона підморгнула, — адже він марить якоюсь жінкою зі снів. Кажуть, усі свої пісні він пише їй. — Потім Арма додала пошепки, — та я гадаю, що це просто зроблено задля того, щоб тримати його загадковий образ. 

  — Нісенітниця якась. 

  — Так! От і я про те! — визнала Арма. — Тепер ледь не кожна жінка Капокру ходить і мріє, що це саме вона та його кохана зі снів! Пфф, набридли, — вона підійшла ближче, — ти ж, я сподіваюся, хоча б не плануєш вступати у лави цих навіжених? — серйозний вираз обличчя збентежив Асаоль.

  Звісно вона не збирається! Їй хоча б розібратися з братами Ліквотами і якось визначити об’єкта своєї місії. У неї просто немає часу на такі дурощі. 

  Асаоль похитала головою.

  — От і добре, — Арма поплескала Асу по плечу. 

  Роззирнувшись довкола, Аса була вражена величчю всього. Великі білі колони прикрашали височезний маєток, подвір’я було доглянутим, посеред акуратно підстриженого газону росли вигадливі рослини, серед яких стовбичили начепурені гості у масках. Ворота, через які дівчата пройшли раніше, були метрів вісім у висоту якщо не більше, і це було не найбільшим з присутніх див.
  Небо вже майже стало синім, сповіщаючи про настання ночі, а смолоскипи робили відчуття простору як таємного.

  Черга все просувалася, і Асаоль зрозуміла, що всі мають при собі якісь папірці, якого у неї немає. 

  — Вітаю, — мовив чоловік. — Ваші запрошення?

  — Доброго вечора, я Арманель Кабза, — Арма показала чорний цупкий папірець, після чого її пропустили, побажавши приємного вечора.

  Кремезний чоловік тепер очікувально дивився на Асаоль, яка не знала що робити і куди себе подіти. Арма вже десь загубилася в натовпі, тож Аса залишилася сам на сам.
  Серце забилося швидше барабанів надворі, а руки неочікувано спітніли.

  — Я.. я не маю запрошення, — важко сковтнула вона слину. Уперше в житті її голос тремтів. Зараз вона почувалася цілковито голою, особливо у цьому блакитному вбранні.

  Чоловік пронизливо подивився в її очі, і вже збирався щось сказати, як тут вона відчула теплу руку на своїй талії.

  — Майкл Ліквот, ця молода панна зі мною, — владно він глянув на контролера.

  Моментально чолов’яга поважно нахилив голову пропустивши їх обох.

  — Гарного вечора, пане Ліквот.   

  Коли вони пройшли повз чоловіка, Аса хутко звільнилася від кремезних рук.