Розділ 3: гра на випередження

  — Клади його на стіл, — зосереджено мовив новий приятель. — А тепер геть. Я мушу зосередитися.

  Асаоль вже хотіла була почати суперечку, але здоровий глузд казав, що життя тварини залежало від цього нахаби, і це її ще дужче дратувало.
  Коридор був зі світлого дерева. Не надто великий, але й не замалий. Повсюди висіли картини природи та зображення полювання в лісі. 

  Серйозно? Оці зображення у домі ветеринара?  

  Асаоль ненавиділа мисливців, оскільки й сама перетиналася із цими неуками, що лише й хочуть, що забрати чиєсь життя. 

  — Кхм, а тебе я раніше не бачив.

  М’язистий чоловік у чорному вбранні стояв навпроти неї, спершись плечем на стіну.

  Асаоль не мала чого сказати. Переважно її супутниками були лісові білки, а говорити вони не вміли, тож не говорила і вона (за вийнятком днів, кол прокрадалася до школи).

  — Що, братик знову рятує якусь туш? — від його посмішки віддавало самовпевненістю.

  — Га?

  Він втомлено зітхнув.

  — Не знаю що Алекс знайшов у цьому, але тобі не раджу страждати подібним.

  — Чим страждати? — у зелених очах Асаолі відбивалося нерозуміння.

  Свердливий погляд чорних очей змусив дівчину зніяковіти.
  Вона зауважила його коротке чорне волосся та легку щетину. Відчуття підказували їй, що він небезпечний тип.

  У ту мить двері позаду неї розчахнулися і звідти вийшов він.

  — Мертва, на жаль. — Погляд його світло-блакитних очей потупився в підлогу.

  — Мертва? Вона? — здивувалася Асаоль.

  — Кішка, — уточнив він, — вона народжувала. 

  — Досі подобається заняття, брате?

  — Доста, Майкле.

  — А що таке, Алексе? Не подобається правда?

  Схоже, Асаоль тут невчасно. 

  Вона не знала що робити коли стоїш між двох стихій, які от от вибухнуть.

  — Доста. Майкле.

  Крижаний погляд блакиних очей свердлив безмежну чорноту погляду брата.

  Повітря стало важким, і Асаоль зрозуміла, що залишатися їй тут вже немає потреби. А про смерть кішки вона якось по дорозі поміркує.   

  Вже торкнулася ручки дверей, як тут почула з-за спини той низький хриплий голос.

  — Вижило кошеня. 

  Вона зупинилася.

  — Народилося раніше терміну, і не факт, що переживе ніч, але..

  Кров померлої кішки досі липла до її рук, а тоді щось стиснулося в грудях. 

  — Покажи. 

  Оце і все на що вона спромоглася.

***

  Алекс пропустив Асаоль крізь прочинені двері, а потім і сам зайшов до кімнати.

  Мертве тіло кішки лежало на столику посередині операційної, а поруч неї лежало маленьке створіння,  що ледь подавало ознаки життя.

  — Таке крихітне..

  — Пологи були важкими. Диво, що плід вижив.

  — Я його заберу, — вона відчувала відповідальність за життя цього малого.

  — Навіть не мрій, — блакитні очі Алекса пронизали її шию. — Це рідкісний растський кіт. За ним потрібно добре доглядати, а ти, схоже, і про своє існування подбати не можеш. Хоча сьогодні ти не така замурзана, коротконіжко.

  — Я. Не. Коротконіжка. — те, як він її називав та сум за смерть кішки додавали роздратованості тієї миті. — І до твого відома, я можу про себе подбати.

  — За чий же кошт? — вискалився він.

  — Бачу, вам тут весело, — Майкл єхидно посміхнувся, а потім пішов додавши. — Шкода, що це не мого штибу вечірка.

  Коли старший брат пішов, між ними двома запала незручна мовчанка.

  — А ти і справді довгань, — її намагання розрадити атмосферу були кепськими.

  Асаоль довелося закинути голову щоб поглянути на Алекса та на його різкі риси обличчя, що контрастували з пухкими губами. Світло-русяве вкладене волосся було підсвічене світлом ламп, а очі кольору льоду уважно дивилися на неї. 

  — Як ти тут опинилася? — у його тоні вчувалася серйозність. 

  — Ну, я ж казала, що знайду тебе якщо захочу.

  — Двічі я не питаю. 

  — От і добре, а то не хочу одне й те саме повторювати. 

  Алекс замовк на мить.

  — То кошеняти ти мені не дозволиш забрати, індиче?

  Він здійняв одну брову.

  — Ніколи. — Алекс склав руки на грудях.

  — Прекрасно. Завжди хотіла пожити в таких будиночках. 

  — Не зрозумів?

  — Твій брат промовився, що ви тут раді гостям, а особливо таким гарненьким, як от я. Тож житиму я тут.