Розділ 28 Під поверхнею

Зранку офіс виглядав бездоганно: чисті столи, аромат кави, рівні усмішки, за якими ховалося щось більше, ніж просто професійність.

Та цього разу повітря було густішим. Наче перед грозою.

Мері з’явилася рівно о дев’ятій. У білосніжній блузці, з упевненим кроком і тим самим поглядом, який завжди нагадував мені лезо.

Вона пройшла повз мій стіл і, злегка нахилившись, промовила тихо, але так, щоб я почула:

— Переклади краще перевір, Ліко. На таких контрактах дрібниці вирішують усе.

Я стиснула зуби. Її слова звучали як порада, але відчувались як попередження.

Контракт із “MüllerTech” був для нас стратегічним. Компанія, яку очолював батько Мері, розширювала діяльність і шукала партнера для рекламної кампанії в Україні.

Артем погодився на співпрацю — хоча я бачила, що робив це неохоче.

Того ж дня він пояснив мені чому.

— Її батько володіє трьома відсотками наших акцій, — сказав Артем, коли ми залишилися наодинці в його кабінеті.

— Три відсотки? І цього достатньо, щоб вона тут розпоряджалась?

— Достатньо, щоб я не міг просто вигнати її, — відповів він спокійно. — Колись її батько допоміг моєму татові, коли агентство тільки зароджувалось. Це старий борг, який я мушу поважати.

Я мовчала. Бо розуміла, що Артем не з тих, хто ухвалює рішення на емоціях. Але всередині все клекотіло.

Після обіду я отримала від Мері повідомлення:

“Герр Шульц  просив внести уточнення в пункт про ексклюзивність послуг. Я залишила папери на твоєму столі. Перевір, будь ласка, переклад.”

Я відкрила документи.

На перший погляд — усе звично. Але коли я порівняла з попереднім варіантом, помітила: у середині тексту з’явилося нове речення.

Кілька слів — і вся суть угоди змінюється.

Тепер виходило, що агентство Артема добровільно відмовляється від частини прибутку на користь “MüllerTech”.

Мене наче обдало холодом.

Я точно знала, що цього рядка не було в оригіналі.

Я схопила папку й пішла до кабінету Артема.

— Можна хвилину? — сказала я, намагаючись говорити спокійно, хоча голос тремтів.

Він підняв очі від ноутбука.

— Щось трапилось?

— Так. І, здається, серйозно.

Я поклала папери на стіл.

— Тут підмінили переклад. Цей абзац — не мій. Я перевірила по нотатках, і його не було.

Артем нахмурився, пробіг очима текст і завмер.

— Якщо підписати цю версію, ми втрачаємо частину прибутку, — сказав він тихо.

— Саме так. І найцікавіше, що ця версія з’явилася після того, як Мері принесла документи “від тата”.

Він стиснув губи, відкинувшись на спинку крісла.

— Чудово. Просто чудово.

Я стояла, не знаючи, що робити.

— Артеме, якщо вона справді це зробила…

— Тоді це не просто підстава, — перебив він. — Це спроба зруйнувати компанію.

Він підвівся, узяв два варіанти контракту — мій і “оновлений” — і твердо промовив:

— Залиш усе мені. Я розберуся.

Я глибоко вдихнула.

— Ні. Якщо вона вирішила мене підставити — я хочу бути присутня, коли правда спливе.

Він поглянув на мене. Довго.

І в його очах промайнула та сама гордість, яку я бачила тоді, коли він говорив “ich liebe dich”.

— Добре, — нарешті сказав він. — Разом.

Мері прийшла через десять хвилин.

З усмішкою. З тією самою холодною впевненістю.

— Ти кликав, Артеме? — її голос лунав солодко, але я чула в ньому сталь.

— Так, — відповів він рівно. — Маємо уточнити деякі деталі контракту.

— Чудово. Мій тато чекає фінальної версії. Сподіваюсь, переклад готовий?

Артем розклав на столі дві папки.

— У нас дві версії одного документа. І одна з них — фальшива.

— Справді? — вона ледь підняла брову. — Напевно, Ліка помилилася. Німецька мова така… вибаглива.

— Дивно, — промовив Артем спокійно. — Бо саме ти відправила цей варіант о 21:47 зі своєї пошти.

— Я просто переслала документи від тата.

— Ні, — сказав він твердо. — Оригінал, який він надіслав мені особисто, виглядає інакше.

На її обличчі промайнуло роздратування.

— Ти натякаєш, що я щось змінила?

— Не натякаю, — холодно відповів він. — Я впевнений.

Я не витримала:

— І ще, Мері. У твоїй версії з’явилося слово Übertragung von Gewinnen. Його не було в оригіналі. І перекладач такого не додасть — ніколи.

— Не перебільшуй, Ліко, — прошипіла вона. — Ти ж не експерт у контрактах.

— Але я експерт у правді, — відповіла я спокійно.

Тиша зависла, наче повітря стало густішим.

Артем дивився прямо їй у вічі.

— Знаєш, Мері, я довго намагався ставитись до тебе з повагою. Через твого батька. Але сьогодні ти переступила межу.

— Ти не розумієш…

— Розумію, — перебив він. — Ти хотіла зіпсувати моє ім’я. Але забула, що я не сам.

Його погляд ковзнув до мене.

І в ту мить я відчула: ми — команда.

Мері підвелась.

— Ти ще пошкодуєш.

— Можливо, — відповів він. — Але точно не сьогодні.

Двері грюкнули, і тиша знову наповнила простір.

— Ти добре впоралась, — сказав Артем. — Я пишаюсь тобою.

Я усміхнулась.

— Просто не могла дозволити, щоб вона перемогла.

— Вона не переможе, — відповів він тихо. — Бо тепер ми разом.

Наступного дня в офісі було незвично спокійно.

Артем виглядав зібраним, навіть холодним.

Опівдні він покликав мене:

— Герр Шульц  прилетів. Хоче зустрітись особисто.

— Через контракт?

— Через усе. І я хочу, щоб ти була поруч.

У переговорній стояла тиша.

Герр Шульц  — високий, сивочолий, із поглядом людини, яка бачила все.

Коли він побачив мене, ледь усміхнувся.

— Фройляйн Ліко, мушу вибачитись, — сказав він. — Я переглянув обидві версії контракту. І розумію, що моя донька… вчинила неправильно.

Його голос був рівним, але в ньому чулося розчарування.

— Вона завжди прагнула більше, ніж мала, — продовжив він. — Але забула, що честь не продається.

Він перевів погляд на Артема: