Розділ 3 . Повідомлення з ароматом кави

Анджеліка 

Вечір був спокійним.

Ліза сиділа на дивані з чашкою какао, загорнувшись у ковдру, а я в телефоні гортала навчальні матеріали.

Але думками була не там.

— Ну, давай, розповідай, — усміхається Ліза, навіть не піднімаючи очей від екрана.

— Про що? — роблю вигляд, що не розумію.

— Про того “хамського красеня” і його брата. Бо бачу, як ти весь вечір усміхаєшся в телефон, ніби хтось там каву наливає просто в серце.

Я сміюся, ховаючи обличчя в подушку.

— Ти несправедлива. Просто… сьогодні було дивно. Спочатку вибачення, потім його брат, і взагалі — вони обоє такі різні.

— І обидва красиві, — додає Ліза. — Це вже небезпечне поєднання.

Я кидаю в неї подушкою, але вона ловить і робить ковток какао.

— Тільки не кажи, що ти ні на кого не глянула довше, ніж три секунди, — примружується вона.

— Не кажу, — відповідаю тихо.

Телефон завібрував.

“Новий запит у друзі.”

Я машинально відкриваю сповіщення — і мало не проливаю чай.

Сашко Мельник . 

Він.

На фото — та сама усмішка, що сьогодні в кав’ярні. Тепла, трохи нахабна.

Серце чомусь легенько сіпається.

Я вагаюся секунду, але приймаю запит.

І вже за хвилину з’являється повідомлення:

Сашко :

|“Доброго вечора, баристо! ☕

Я серйозно задумався над тим, щоб узяти кілька уроків кавоваріння.

Думаю, можу домовитись із власницею — у мене з нею особливі блати 😉”|

Я не стримую усмішку.

Ліза помічає мій вираз обличчя й кидає хитрий погляд:

— І хто там такий веселий?

— Ніхто… просто клієнт хоче навчитись варити каву, — кажу, ховаючи телефон.

— Мм, цікаво, а який саме клієнт? — підозріло примружується вона.

— Той, що любить сюрпризи, — відповідаю й відвертаюся, щоб вона не побачила, як я знову усміхаюся.
Сашко:

|До речі, я серйозно про навчання.

Хочу знати, як ти робиш ту ідеальну пінку.

Кажуть, у кожного баристи є своя “таємниця”. 😏|

Я усміхаюся, пальці самі ковзають по клавіатурі.

Я:

|Секрет у терпінні.

І в тому, щоб не відволікали балакучі учні.|

Відповідь не змушує себе чекати.

Сашко:

|Обіцяю бути зразковим учнем.

Можу навіть зранку носити кавові зерна 😄|

Я:

|Звучить сумнівно.

Ви всі однакові — думаєте, що кава вариться сама.|

Сашко:

|Ні, просто я знаю, що є баристи, які варять її з душею 😉|

Мимоволі ловлю себе на тому, що усміхаюся вже вдруге.

А всередині — легке тепло, ніби хтось обережно відкриває дверцята до мого серця, де давно було прохолодно.

Я:

Якщо так, то, може, варто почати з теорії — наприклад, що кава не любить поспіху.

Сашко:

|Тоді я точно прийду до тебе на практику.

Завтра?|

Я зависаю на кілька секунд.

Завтра?

Я:

|Побачимо. Це вирішує Аліна Дмитрівна, не я.|

Сашко:

|Повір, з нею я домовлюсь.

У нас… особливі зв’язки ☕😉|

Я хитаю головою, але не стримую сміху.

І саме в цю мить розумію — цей хлопець небезпечний.

Не тим, що може зламати мені серце, а тим, що вміє його зігріти.Я все ще дивилася на екран телефона, коли з кухні долинув тихий стукіт ложки об чашку.

Ліза, звісно, не могла пропустити жодної “таємниці”.

— Ага, — протягнула вона, з’явившись у дверях, — бачу, хтось тут активно навчає “учнів” онлайн.

— Ти ж казала, що дивишся серіал! — обурююсь я, намагаючись сховати телефон.

— А серіал мені вже не цікавий, — відповідає вона, посміхаючись так, як тільки найкраща подруга може посміхатися, коли бачить щось підозріло солодке.

— То що він написав? —

— Нічого особливого, — бурмочу. — Просто хоче навчитись варити каву.

— Ага, звісно. І, мабуть, випадково фліртує між рядками?

Я мовчу.

Ліза підходить ближче, сідає поруч і бере в мене телефон.

— “Особливі блати з власницею”? — читає вголос. — Ха! Якщо він справді має такі зв’язки, то нам варто триматись ближче.

Я забираю телефон і сміюся, але в глибині душі розумію — її слова мають сенс.

Бо щось у цьому хлопцеві є. Тепле. Справжнє.

І, можливо, небезпечне саме тому.

— Лізо, — кажу, — нічого серйозного. Просто переписка.

— Звісно, — підморгує вона. — Усі великі історії починаються саме з “просто переписки”.

Вона йде на кухню, залишаючи мене саму.

А я ще довго дивлюся на екран, де світиться його останнє повідомлення.

Сашко: 

“Добраніч, баристо. Хай тобі насниться найкраща кава у світі ☕🌙”

І, вперше за довгий час, я засинаю з усмішкою.

…………………………………

Хух!Дорогі читачі,я захопилася цією історією не на жарт .

Третій розділ публікую ще трохи хаотично, але надалі обіцяю викладати все більш впорядковано.

Пишу я часто, тому розділи з’являтимуться регулярно — один або навіть два рази на день ☕

Дуже вдячна вам за активність, підтримку й теплі слова!

А ще буду щаслива, якщо ви оцінюватимете мої розділи — це справді надихає 🥰

Історія «Зігрій мою душу » тільки починається,

і вона обіцяє бути цікавою 🤍

Всіх обіймаю.

Книга буде безкоштовною