Розділ 7

Ярослав

Що відчуває людина, яка втратила всіх своїх  рідних? Біль? Відчай? Страх як жити далі? Всього потроху відчував я. Стоячи біля могили сестри, яку здолала невиліковна хвороба. Чи міг я якось їй допомогти? Можливо. Якби вона прийшла до мене та все розповіла. Але питання в тому чи повірив би я їй? Кладу квіти на могилу та дивлюся на свіжу могилу. Ось коли вже не виправити нічого. Коли ти в могилі. Дуже жаль, що багато хто не розуміє цього і не хоче змінювати своє життя на краще. Не намагається цього зробити. Щодо мене то я вирішив  перечисляти процент від заробітку ресторану на благодійність, а саме дитячим будинкам, лікарням.  Сподіваюся, що таким чином я врятую чиєсь життя, якщо не зміг врятувати сестру. Щодо її хлопця то його посадили в’язницю. Він отримав своє покарання за зло, що вчинили. З одного боку мені його шкода. Він дуже любив Ангеліну, а дізнавшись про її хворобу не покинув її і був з нею до кінця.  Покидаю кладовище та їду до ресторану, де ми поминаємо Ангеліну.

Людей не багато: мої друзі та знайомі. Знову слова «Тримайся», які я чув нещодавно. Години минають швидко і темний день нарешті закінчується. Всі розходяться і я лишаюсь сам.

-Ярославе Сергійовичу, Може вам викликати таксі?- питає Валєрія.

Піднімаю погляд і зустрічаюся з її очима. Вони з жалістю дивляться на мене. Піднімаюся зі стільця та підходжу до неї. Дивлюся на неї впритул. Ця дівчина завжди поруч коли мені погано. Ніби відчуває біль.

-То викликати?- питає тихо.

-Так, буду вдячний.- кажу я і вона йде.

Відчуваю, що дуже хочу, щоб вона побула поряд зі мною.   Виходжу на вулицю, де на мене вже чекає таксі.

-Сідайте, таксі і вас підвезе додому.- кажу я.

-Не треба, я собі викличу.- каже дівчина.

-Але так буде швидше.- кажу я.

Дівчина неохоче погоджується і ми їдемо в таксі разом.

-Прийміть мої співчуття.- каже дівчина в таксі.

-Дякую.- кажу.

-Стільки лиха звалилось на ваші плечі.- каже дівчина.

-Так. Є таке.- кажу я.

Раптом машину починає заносити і ми мало не перевертаємося. Попереду бачимо колесо, яке покотилося попереду. Дівчина від страху притуляється до мене.

-Що це було?- питає Лєра.

-Колесо відвалилося.- каже водій. –Доведеться вам все-таки викликати вам друге таксі.- каже він виходячи з машини.

-А ми до речі приїхали за першою адресою.- кажу я, виходячи з машини.

-Тоді я замовлю собі таксі.- каже дівина дістаючи мобільний.

-Я проведу тебе. Тут вже не далеко до твого дому.- кажу я дівчині.

-Не треба. У вас був важкий день.- каже дівчина, а я беру її руку та нажимаю відбій для таксі.

-В тебе теж був важкий день. Ти теж цілих два дні пробула на кухні.- кажу я.

-Це моя робота- каже вона, намагаючись звільнити свою руку.

-Дозволь допоможу.- кажу я.

-Ну, добре.- каже дівчина нарешті погодившись і я відпускаю її руку.

 Ми йдемо по вулиці і я вперше відчуваю спокій поряд з цією дівчиною. Мабуть не даремно я її тоді зустрів. Все не випадково. Дивлюся на неї і всміхаюся.

-Щось сталось? Чому ви всміхаєтесь?- питає дівчина.

-Згадав, як ти мене рятувала від мотоцикліста.- кажу згадавши подію.

-Ага, розкричалися, ніби я намагаюся так увагу свою привернути!- каже вона теж всміхаючись.

-А тобі це і не потрібно. Ти і так в моїх думках давно.- кажу зізнання.

Дівчина швидким поглядом читає мої думки чи не брешу.

-Так, завжди поряд, коли потрібна. Завжди в моїх думках.- кажу тихше і спиняюсь біля неї.

 Беру її руки в свої та вічуваю їх тепло.

-Зігрій мене своїм теплом.- кажу я і ніжно цілую її в губи.

-Ну, так, з такими холодними руками, тільки й шукати тепло.- каже дівчина після поцілунку.

Сміємося разом. А потім цілуємося знову. Коли нарешті ми підходимо  до Лєриного будинку, то кажу їй головні слова:

-Лєро, я люблю тебе.- кажу я, все ще тримаючи в обіймах.

-На добраніч.- каже вона та йде, а я ще довго відчуваю її тепло.

*****

Минуло пів року.

Сьогодні наше з Лєрою весілля. Весь цей час ми зустрічалися з нею. А коли вже не міг і хвилини без неї, то зробив пропозицію одружитися.  Ось вона моя красуня йде в білій сукні з фатою мені назустріч, а я не можу відвести від неї очей. Завдяки їй я знайшов силу жити далі. Незважаючи на втрати та гірке минуле. Вона зігріла мене своїм теплом та навчила любити, а що може бути краще?

-Яка ж ти в мене красуня!- кажу я беручи її за руку.- Люблю тебе.- кажу на вушко.

-Я теж тебе люблю.- каже вона червоніючи.

Сказавши заповітні «Так» ми  нарешті чоловік і дружина!