Розділ 6

Валерія

Останнім часом ловлю себе на думці, що  мені, що  в мене серце не на місці, коли бачу свого боса. Стільки неприємностей випало на його плечі. А він старається триматися. Лише худне на очах. Іноді хочеться його підтримати, але незнаю як. Вже минуло півроку, як  помер дідусь Ярослава, а він все ще ходить, ніби в воду опущений. Хтось з колег сказав, що в нього завтра День народження. Може йому приготувати святковий торт. Може це хоч якось відволіче його від сумних думок, хоч не надовго. Вирішую втілити свої думки в справу. Зранку готую тісто та  крем до нього.

-Доброго ранку, - вітається зі мною Тимур, мій помічник.

-Доброго ранку.- вітаюся я.

-Що це за смакоту, ти тут готуєш?- питає він, підходячи до мене.

-Це торт. Сьогодні в боса День народження, вирішила привітати. Допоможеш з кремом?- питаю хлопця.

-Так, звісно. Добре ти придумала.- каже він готуючи крем.

-Так, хочеться хоч трохи настрій йому підняти. Дуже багато неприємного з ним останнім часом сталося. – кажу я заливаючи тісто в форми.

-Так, ти права.- каже хлопець.

Декілька годин копіткої роботи і торт готовий.

-Дякую за допомогу.- кажу я.

-Немає за що. Коли вітатимемо? Може піти обстановку розвідати?- питає всміхаючись.

-Давай. – кажу я. – А я чекатиму тут.- кажу я.

****

-З днем народженням Вас!!!- це ми всім колективом вітаємо боса співаючи пісню-вітання.

- Загадуйте бажання та задувайте свічку.- каже  наш адміністратор Марія Миколаївна.

Бос оглядає на очима і зупинивши, чомусь погляд на мені, задуває свічку.

-Дякую вам, мої дорогі, за привітання. Я дуже радий, що маю таку гарну команду професіоналів, а також просто гарних колег. Дякую вам ще раз. А зараз давайте різати торт.- каже він весело всміхаючись.

 Посмакувавши тортом та чаєм всі йдуть по своїм робочим місцям. День продовжується. Ввечері після зміни я втомлена але щаслива виходжу на вулицю. Там бачу боса, що стоїть біля машини, розмовляє по телефону. Раптом я бачу мотоцикліста, що досить швидко їде в бік Ярослава. Він же зайнятий розмовою. Відчувши не ладне, я підбігаю та хапаю на себе, чим здається рятую йому життя. Не втримавшись на ногах я падаю на землю, а шеф на мене. Зустрічаюся з ним поглядом що дивиться на мене здивовано.

-Цікавий спосіб звернути на себе увагу!- каже він всміхаючись.

- Та ну вас! – кажу я відштовхуючи його від себе.- Я вам життя врятувала, а ви жарти жартуєте.

-Тобто?- питає обтрушуючи одяг.

-А ви не помітили мотоцикліста, що мчав просто на вас?- питаю я обтрушуючи свій одяг.

-Ні. В мене просто була важлива розмова.- каже бос.- А потім ти мене потягнула за руку.- каже він.

-Ну, що ж все добре, що добре закінчується.- кажу я і йду в бік дому.

-Лєро, почекай. В тебе пальто  забруднилося. Давай я тебе відвезу додому. Віддячу за те, що життя врятувала.- бачу турботливий погляд.

-То як? Їдеш?- перериває думки.

-Так.– сідаю в машину і ми їдемо .

-До речі торт був дуже смачним. Дякую за твою роботу!- каже бос, а я відчуваю як чомусь червонію.

-Немає за що. Я рада, що вам сподобалось.- кажу я .

-Я чув ти хочеш працювати за кордоном. Я дам тобі гарні рекомендації, якщо потрібно.- каже бос чим мене дивує.

-Дякую. Та поки мені ще потрібно більше практикуватися, брати участь в конкурсах.- кажу я.

-Якщо потрібна буде допомога, звертайся.- каже Ярослав.

-Дякую.- кажу знову я.- А ось і мій дім. Дякую, що підвезли. – кажу я і виходжу з машини.

-До побачення.- кажу я.

-До побачення.- каже він.

Йду і всміхаюся сама до себе. Все- таки я здається закохалася в свого боса.

*****

Ярослав

Всміхаюся  сам до себе, коли Лєра покидає мою машину. Яка вона мила. Завжди мене чимось дивує.  Щоразу коли знаходжусь поряд з нею відчуваю приємне тепло в грудях. Здається, вона теж щось відчуває до мене. Бо щоразу опускає погляд коли звертаюся до неї і червоніє. А коли не встигає це зробити ніби завмирає та пропалює поглядом. Так! Стоп! Мене нещодавно хотіли вбити! Знову сестричка винна. Ну нічого, я до тебе доберусь. Тим паче я вже маю адресу, де вона має бути. Цей важливий дзвінок від детектива був, коли я зпслухався і не помітив мотоцикліста. Вводжу адресу в навігатор і дивуюся тому що я бачу. Це мабуть помилка! Але вирішую зараз туди відправитися. Через годину я вже на місці. Так. Це лікарня. Не проста лікарня. Тут лікуються онкохворі.  Покинувши машину на парковці заходжу в будівлю. Привітна дівчина на рецепції допомагає знайти людину, що я шукав. Йду в той бік, навіть не підозрюючи те, що дізнаюся. Двері в палату напів відкриті і я чую розмову.

-Нажаль, Ангеліно, він живий. Його врятувала якась дівчина.- каже хлопець.