Розділ 5

Ярослав

Кілька годин я вже знаходжусь  в відділку поліції та даю показання. Мене питали де я був напередодні, підозрюючи у вбивстві свого дідуся. Слідчий аргументував це тим, що я єдиний спадкоємець. Більшої дурні я не чув! Але оскільки дідусь відкрив двері знайомій  людині, вони вирішили, що це був я. Ще й свідок знайшовся який нібито бачив мене, коли я приїджав до дідуся.

-Це все маячня! Я в цей час був на роботі! Мені зателефонувала помічниця дідуся і я приїхав. Все! Крапка!- кажу в своє виправдання.

-Добре, ми перевіримо ваше алібі. А поки як єдиний підозрюваний ви побудете в СІЗО.- каже слідчий.

-Я можу зателефонувати адвокату?- питаю розуміючи, що зараз мої слова не подіють.

-Так, звісно.- каже слідчий.

Телефоную адвокату і починаю чекати. Час тягнеться невимовно довго. Та се ж мене через деякий час відпускають під заставу. Голодний та втомлений прошу адвоката підвезти до мого ресторану. Вже майже час закриття. Заходжу з чорного ходу  та йду в бік свого кабінету. В коридорі зустрічаюся з  Валерією. Вона мабуть йде збиратися додому. Побачивши мене здивовано піднімає погляд.

-Доброго вечора. Ви тут? А нам казали, шо у вас…- каже вона і прикриває рота.

-Так. Сьогодні в мене помер дідусь. А ще забрали до поліції. Тож не зліть мене будь ласка, бо день видався пекельним.- кажу прямуючи до кабінету.

- Може вам принести щось поїсти?- питає дівчина оглядаючи мене жалісно.

-Буду вдячний.  – кажу і заходжу в кабінет.

Знімаю піджак та дістаю алкоголь. Хочеться заглушити біль від втрати близької людини. Через декілька хвилин чую стукіт в двері. Це мабуть Валерія.

-Можна?- питає.

-Так, заходь. – кажу я .

Вона заходить несучи тацю з їжею.

-Ось, поїжте.- каже дівчина, ставлячи тацю.

-Дякую.-кажу я.

Дівчина сідає на стілець поряд із столом, де я сиджу.

- Прийміть мої співчуття.- каже вона.

-Дякую.-кажу ковтаючи пекучу рідину.-Мій дідусь був дуже доброю людиною. Навіть уявити не можу хто бажав йому зла.- кажу я.

-Завжди знайдуться люди, яким ми не подобаємось, або які нас ненавидять.- каже Лєра перебираючи пальці на руках.

-Так, ти права. Допоможеш приготувати поминальний обід?- питаю її.

-Так, звісно. Якщо потрібно буде ще щось, звертайтесь. Чим зможу, допоможу. –Замовкає.-Я вже мабуть піду. Вже пізно. Смачного.- каже підводячись з місця.

-Бувай.- кажу я проводжаючи її поглядом.

Справді гарна дівчина. Дідусь не дарма говорив звернути на неї увагу.

****

Протягом похорону йде сильний дощ. Навіть природа ніби хоче виплакати сльози. Поряд зі мною мої друзі. Тут також присутні колеги по-роботі, та колеги дідуся. Дуже багато людей. Є деякі, кого я навіть не знаю. Церемонія поховання закінчується, всі кладуть квіти на могилу та йдуть.

-Тримайся, друже.- плескають по плечу мене мої друзі.

-Дякую, за підтримку.- кажу я. –Зараз їдемо до ресторану. Будемо поминати.- кажу я.

****

Після поминання залишаюся в кабінеті. Запиваю втрату алкоголем. Раптом чую  стукіт в двері.

-Ярославе Сергійовичу, ми закінчили. Можна ми підемо додому?- питає Лєра.

-Так, звісно. Дякую за допомогу, Лєро.- кажу я сумно оглядаючись навколо.

-Може досить глушити біль алкоголем?  Вам потрібно знайти вбивцю дідуся, керувати справами.- каже дівчина, чим мене дивує.

-Може в чомусь ти й права.- кажу.- Але це все завтра. Сьогодні я ще можу залити своє горе.- кажуя ковтаючи віскі.

-До завтра.- каже вона та йде.

Я ж залишаюся на самоті з своїми думками.

****

Зранку отримую листа на електронну пошту: «Ти – наступний». Від жаху цих трьох слів кров стине в жилах. Дзвоню слідчому, хочу дізнатися, як відбувається розслідування.

-Чи відомі якісь нові обставини в справі Матвія Івановича Нестеренка?- питаю його після привітань.

-Поки нічого.- каже він і я вирішую найняти приватного детектива.

Через тиждень його роботи я тримаю в руках матеріал від якого йде холод по тілу.  Виявляється, що мене всиновили. І в мене є сестра. І мій дідусь як і матір з батьком взагалі не мої родичі. Сідаю на диван і важко видихаю.

-Це точно?- питаю в детектива.

-Так. Точно.- каже він.

-А де ж тоді моя сестра? І як це стосується смерті дідуся?- питаю я .

-Ваша сестра з допомогою свого хлопця отруїли вашого дідуся.- каже детектив.

-Що? Навіщо?- питаю я.

-Цього я вже не знаю.- каже він.

-А як же свідок, що ніби-то  бачив мене в день  смерті дідуся?- питаю.