Розділ 3

Валерія

Їду на співбесіду. Руслана  все-таки вмовила мене погодитися на пропозицію хлопця з клубу. Сказала, що це мій шанс, якщо хочу стати справжнім кухарем. Заходжу до шикарного ресторану.  Коли кажу, що на співбесіду мене проводжають до кабінету. Там за столом мене чекає мій знайомий з клубу.

-Радий бачити. Прошу, сідайте.- каже встаючи з місця мій майбутній роботодавець.

-Я хотіла б дізнатися деталі роботи.- кажу  дивлячись в очі.

-Так, звичайно. Завтра маємо  велике замовлення. День народження. Не хотілося б його відміняти. – каже поглядаючи на мене.

-Але в мене нема досвіду роботи.- кажу тихо.

-Вважайте, що я даю вам шанс. Якщо справитесь завтра – заберу без випробувального терміну.- каже заманливо майбутній бос.

-Добре. Я згодна. Я можу познайомитися з колегами та з кухнею?- питаю я.

-Так. Звісно.- каже мій бос.

І з цього моменту починається моя робота в ресторані .  Свято минає на «ура» і я вже декілька місяців працюю в ресторані. За цей час наше з босом спілкування обмежується вітанням  та прощанням. Колеги розказують, що в нього зараз купа проблем з бізнесом дідуся,  тому бос дуже заклопотаний.

****

-Лєро, пішли вже додому!- кличе моя колега Дарина.

-Йдіть. Я ще  не закінчила приготування на завтра.- кажу я їм.

-Завтра все приготуєш!- каже колега.

-Я ще трохи. Йдіть без мене.- кажу я їй.

-Ну як хочеш.- каже вона і йде.

Незнаю, скільки часу минає, коли чую звук розбитого  скла. Вибігаю з кухні де бачу, як навколо все починає охоплювати вогонь. Мчу за протигазом  і не можу його знайти. Чую як хтось зайшов до кімнати.  Вибігаю на зустріч.Це наш охоронець – Дмитро  чоловік років під 40.

-Ти як? – питає мене, коли осередок пожежі локалізований.

-Та наче добре.- кажу і починаю кашляти від диму.

-Вийди на повітря. Зараз босу зателефоную,  доповім обстановку.- каже він набираючи номер телефону боса.

На вулиці стає краще. Вдихаю повітря. Бачу наближення машини боса.

-Що у вас тут?- питає в нас з охоронцем.

-Схоже на підпал. Або хтось хотів залякати.- робить висновок Дмитро.

-А ти чому не вдома?- питає бос стривожено.

-Затрималась.- кажу тихо.

Його очі оглядають мене з голови до ніг.

-Посидь тут. Зараз прийду.- каже мені, а сам з Дмитром йде до приміщення.

Через деякий час приїджає поліція та розглядає місце пожежі. Потім опитують нас з Дмитром.

-Ярославе Сергійовичу, це схоже на якесь попередження.- робить висновок слідчий.

-Хто ж це міг зробити?- питає бос. –Ви вже маєте якісь зачіпки стосовно справи дідуся?- питає.

-Можливо. Та поки, я нічого не можу вам докладно розказати.- каже слідчий оглядаючи мене.- Гадаю, дівчина скоро засне на лавці. Відвезіть її додому. Вона сьогодні багато натерпілась.- каже слідчий.

-Не треба. Я на таксі.- кажу підводячись з лавки.

 Але чомусь в голові паморочиться і я мало не падаю, та мене підхоплюють чиїсь руки.

-Я думаю буде краще, коли я вас підвезу Валеріє.- каже бос легенько торкаючись диханням до вуха.

-Тоді до побачення.- каже слідчий і сідає в авто.

-Дмитро. Будь сьогодні максимально уважним.- дає настанови бос.

-Добре, бос.Я все розумію.- каже Дмитро.

Бос проводить мене до свого авто та обережно допомагає мені сісти в нього.

-Не потрібно так зі мною носитися, я б і сама потрапила додому.- кажу босові.

В цей момент він  так глянув на мене, ніби я дитина, яка не може зрозуміти елементарне.

-Не хочу щоб тобі стало погано по дорозі.- каже турботливо бос.

-Дякую за турботу.- кажу я і дивлюся в вікно, де навколо лише нічне місто.

Мабуть я провалююся в сон, бо прокидаюся вранці в незнайомому місці. Лежу в незнайомому ліжку, добре, що одягнена. Піднімаюсь з ліжка і відчуваю легке головокружіння. Мабуть я вчора багато надихалася диму. Згадую події минулого вечора тайду на запах кави, що долинає з кухні. Тут зустрічаб свого шефа, який готує сніданок. На ньому спортивні штани та футболка, зовсім не схожий на мого боса.

-Доброго ранку.- вітаюся я сідаючи на стілець біля столу.

-Доброго ранку. Як мій улюблений кухар себе почуває?- питає ставлячи переді мною запашну каву.

-З яких пір я стала вашим улюбленим кухарем?- питаю прикриваючи посмішку за чашкою.

-З тих пір як стала працювати. Щодня кількість клієнтів збільшується завдяки тобі.- каже бос мені всміхаючись.

-Дякую за похвалу. Але це не лише моя заслуга, але й моїх колег.- кажу йому.

-Вчора дуже злякалась?- питає підходячи ближче.