Розділ 2

Ярослав

-Алло,  це слідчий Петренко. Вам відомий громадянин Нестеренко Матвій Іванович?- питає мене, а в мене на душі не гарне передчуття.

-Так, це мій дідусь. А що з ним, щось сталося?- питаю виходячи на вулицю.

-Так. Він потрапив в аварію. Зараз він лікарні в тяжкому стані.- каже мені, а я механічно сідаю в авто.

-В якій лікарні?- питаю здавленим голосом.

-В центральній. Їдьте сюди, я маю до вас розмову.-каже слідчий і я киваючи в слухавку відключаюсь.

Мчу на машині на скільки це можливо. Раптом мені телефонує Тарас.

-Друже, а ти де?- питає стривожено.

-Їду в лікарню. Дідусь потрапив в аварію.- кажу йому.

-Нам приїхати з хлопцями?- питає друг.

-Поки не треба. Я наберу.- кажу я.

-Тримайся, все буде добре.- підтримує друг.

-Я сподіваюсь.- кажу і скидаю дзвінок.

Приїхавши до лікарні  мчу до ресепшену.

-Нестеренко Матвій Іванович в якій палаті?- питаю не вітаючись.

-Він зараз в реанімації. Туди не можна. Почекайте в коридорі. До речі вас там чекає слідчий.- каже дівчина.

-Дякую.- кажу дівчині і йду по довгому коридору.

-Ярослав Сергійович?- питає високий  чоловік з  чорною папкою.

-Так.- вітаюся.

-Це я вам телефонував. Давайте вийдемо, поговоримо.- каже він.

-Давайте.- кажу я, йдучи за чоловіком.

-Мені здається, що аварія в яку потрапив ваш дідусь не випадкова. В машині були перерізані гальма. Чи були в вашого дідуся вороги?- питає Петренко.

-Я не знаю. Мабуть були. Він все-таки власник мережі ресторанів. Може були якісь заздрісники.- кажу сідаючи на лавку в коридорі.

-Але ваш родич не посвячував вас у свої справи, я так розумію.- питає слідчий.

-Так. Свої проблеми він завжди вирішував сам.- кажу я.

-Що ж дякую. Будемо розслідувати далі.- каже слідчий.- Якщо щось згадаєте, то зателефонуйте за цим номером.- каже чоловік даючи  аркуш з номером телефону.

-Добре.- кажу я і йду в бік реанімації.

В цей час виходить лікар.

-Ви родич пацієнта?- питає.

-Так, це мій дідусь.- кажу я. – Скажіть , як він?- питаю стривожено.

-В нього серйозна травма голови. Після операції  він впав в кому.- каже лікар.

-А ще є якісь травми?- питаю.

-Так, перелом руки, забій ребер.- каже лікар.

-Які ваші прогнози?- питаю стривожено.

-Поки без прогнозів. Травма голови дуже серйозна. Все вирішить 72 години.- каже лікар.- Ось список необхідних ліків.- каже вручаючи список.

-Дякую.- кажу я беручись за голову.

-Тримайся, хлопче.- каже лікар плескаючи мене по-плечу та йде.

Не знаю скільки часу я просидів в коридорі, поки мене не відволік  телефонний дзвінок.

-Як ти там друже? Як дідусь?- питає Кирило.

-Дідусь в комі. Серйозна травма голови. Найближчі 72 години мають вирішити його долю.

-Ясно. Тримайся, все буде добре. Твій дідусь ще ого-го.- каже Кирило мене підтримуючи.

-Дякую за підтримку.- кажу я.

-Якщо буде щось потрібно –дзвони.- каже Кирило.

Посидівши ще деякий час, їду додому. Вранці прокидаюся від звуку телефону.

-Ярославе Сергійовичу, доброго ранку. Це помічник вашого дідуся Валентин Олексійович. У нас проблеми. Зранку до нас навідалась податкова, пожежна  та санепідстанція. Знайшли купу зауважень, та заборонили відкривати заклади до вирішення недоліків.- каже стривожений чоловік.

-Добре, я зараз приїду.- кажу втаючи з ліжка.

Прийнявши душ я мчу в офіс дідуся. Там зустрічаюся з його помічником, який розказує детально про проблеми закладів.

-Мало аварії, так, ще й це.- кажу охопивши обличчя долонями.

-А може це все не просто так?- питає Олег Іванович.

-Тобто?  Ви щось знаєте?- питаю я.

-Декілька днів тому вашому дідусю хтось телефонував. Він довго з ним розмовляв, а  потім пив ліки, та був дуже злий.- каже помічник дідуся.

-Дідусь не говорив з ким він розмовляв?- питаю з надією.

-Нажаль ні.- каже той, вбиваючи надію.

А що було після? Більше це не повторювалось?- питаю я.

-Здається ні. Але ваш дідусь став більш нервовим та неспокійним.- каже Олег Іванович.

-Дякую, що сказали. Якщо щось ще згадаєте, скажіть, добре.- прошу я чоловіка.

-Добре.- каже він.-Якщо я більше не потрібен, то я піду.- каже помічник.