14

Доросла жінка, якій уже тридцять, яка встигла пізнати болі та радощі материнства, перипетії невдалого шлюбу – мала б думати про приземлені речі, однак у Єви так не виходило. Вона думала про поцілунок, який Адам нахабно взяв. Вночі не спалося, вдень не думалося ні про що, окрім шаленства, що збурило кожен нерв.

         Від часу, коли Ілля пішов, нічого не пояснивши, ще з жодним чоловіком не мала не те що поцілунків, навіть не думала про такі дурниці. Та й коли було звертати увагу на чоловіків, якщо місце під сонцем вибивала ліктями. Тоді як в автівці Адама знову відчула себе жінкою – такою бажаною, що не повірити в щирість його почуттів навіть не спадало на думку. На задній план відійшов Ілля, натомість Єва злякалася того факту, що їхні стосунки з Адамом тепер нагадуватимуть бозна-що. Як би ж то він був просто її шефом – це спростило б ситуацію, але він брат колишнього чоловіка.

На ранок, після цілунків, від яких паморочилося в голові, хотілося закритися в квартирі і нікуди не виходити. Вона нічого не розповіла матері про зустріч з Іллею, а про те, ким виявився Адам й поготів. Єва боялася окреслювати думки в слова, ніби після цього все мовлене втілиться в життя.

Правда, присутність Адама в її житті уже сталася, то був беззаперечний факт, котрий не потребував доведення. Уранці він знову стояв під її під’їздом. Наказав збирати Еліну, бо вони їдуть на огляд до Григорія Аркадійовича. Єва прийняла це спокійно. Складно сперечатися, і тим паче впиратися, коли справа стосувалася здоров’я доньки. Крім того, внутрішній діалог, де вона виступала і янголом, і демоном – завершився нічим. Дві ворогуючі сторони зійшлися на тому, що допомогу варто навчитися приймати, поки її пропонують. А чим все завершиться і куди поведе стежка, утикана спотикачами, життєвими  баюрами й вихилясами – покаже тільки час.

Збираючи доньку, Єва лиш над одним замислилася, як не помітила, що її колишній чоловік наркоман. І як при цьому Еліна народилася цілком здоровою. Вона поставила собі умовну галочку почитати про це, дізнатися більше, щоб в майбутньому бути готовою до будь-чого. Хоча, перестрахуватися від усього неможливо, це Єва розуміла, проте хотіла підкуватися елементарними знаннями.

Спускаючись ліфтом, думала, чи шукатиме Ілля з нею нової зустрічі? Чи захоче бачити доньку? І чи захоче Єва, щоб ці двоє взагалі познайомилися? Він пішов, коли Еліна була крихітною. Вона не знала його і ніколи не запитувала. Відсутність батька компенсували люблячі дідусь та бабуся, трохи невгамовна тітка, яка попри вибуховий характер, обожнювала племінницю і заповзялася навчити дитину всьому поганому, що мама не схвалить.

Зазвичай, ціле літо Еліна проводила в Миргороді. Їздила з дідусем на річку, він показував онучці вагони, інколи робив екскурсії станціями, адже працював залізничним провідником. В Біликах, звідки була родом мама, і де знаходилося обійстя її батьків - допомагала поратися на городі, об’їдалася ягодами і свіжими овочами, вирощеними дбайливими руками бабусі й дідуся. Єва вважала, що у її доні пречудове дитинство. Можливо, не таке заможне якби хотілося , але щасливе, тому що навколо дитини була купа людей, які віддавали їй душу. А тепер у їхнє життя увірвалися Ігнатенки, яких Єва відверто побоювалася, бо не знала чого від них чекати.

Оповита думками й непевностями, вона мимоволі всміхнулася, коли побачила Адама. Щоки зарум’янилися. Несподіваний ефект можна було списати на осінню прохолоду, але ж серце не обдуриш – воно зайшлося нестримним товкачем у грудях.

- Привіт, Еліно, - Адам широко всміхнувся дитині.

Дівчинка віддячила тим же – щирістю і захватом. В синіх оченятах витанцьовувала симпатія, дарована першому чоловікові, який підкуповував вчинками та харизмою.

Він відчинив задні дверцята, допоміг дитині вмоститися, а в мами вкрав короткий цьомчик, причім веселився, наче хлопчисько. З Адама аж перло радощами.

Єва сполохалася, але посміхнулася. Донька нічого не помітила, тому витівка автоматично пробачалася. До того ж, надалі він поводив себе стримано, чемно, не провокував, лиш у погляді читалася темінь, де ховалося невимовлене, однак дуже бажане. Його, поки що, Адам пришпорив. Дав час вистоятися.

Огляд Еліни показав, що дівча одужує. Григорій Аркадійович відмінив антибіотик, але заборонив показуватися в школі ще тиждень, адже організм потребував повного відновлення. Єва замислилася про няню. Вкотре. Тримати маму біля себе - не вихід. Можна було б відправити доньку до Миргорода, та вона переймалася, щоб курсуючи маршрутками, Еліна не підчепила ще якогось вірусу. Завтра матір збиралася додому, хотіла на вихідних відвідати чоловіка. До неділі Єва мала час – або знайти няню, або знову попросити маму посидіти з онучкою, бо ще невідомо як ненька зреагує на няню.

Після огляду Адам знову збігав до аптеки та закупив потрібні ліки. Єва не опиралася. Уже знала, що це не мало сенсу. Вони завезли доньку додому. На прощання, з дозволу Єви, Адам пригостив дитину цукерками зі злаками. Смачно і така-сяка користь. Очі Еліни засяяли. Вона сором’язливо подякувала, і звісно не забула з порогу сповістити бабусю, що Адам знову возив її до лікаря.

Єва тікала з дому, неначе юнка, яку мама не відпускала на побачення з любчиком. Боялася того вихору запитань, які уже висіли на язиці неньки. Відповіді на них не мала, бо ще не знала, наскільки у них з Адамом все серйозно. Та чи серйозно взагалі. Ну, це вона гризлася непевностями, а він кинувся зі поцілунками, як тільки сіла до авто.

Впиратися тому шквалу емоцій зовсім не хотілося. Вона відкинула умовності і віддалася на волю почуттів. Коли чоловік цілує так, немовби душу всотує – міркувати над буденністю не ставало духу.