7

- Доброго ранку, Єво! – окрик Германа заполонив вулицю й відгукнувся у фойє холдингу.

На них звернули увагу охоронці, Ганна, якій поки що не знайшли напарницю, і просто перехожі та працівники їхньої корпорації. Єва скрушно цмакнула, злостиво кліпнула на гарного, випещеного чоловіка, що викликав дратівливість, а не прихильність. У неї Еліна злягла із застудою. Вчора боліло горло, а сьогодні почався кашель і температура скочила до відмітки тридцять дев’ять, а тут Герман зі своїми натяками. Остогид, як гірка редька.

Вона не мала часу на нього. Тим паче, залицяння, якщо можна було так назвати постійні наполягання відвезти додому, поїхати в ресторанчик, знайти затишну місцину для усамітнення – починали нагадувати булінг. Він займав її кожного дня і кожного дня отримував відкоша.

Який ресторан, якщо після роботи вона стрімголов бігла до школи, щоб забрати доньку із групи продовженого дня, а тоді летіла в магазин, потім додому, де починалася друга зміна: зготувати, попрати, по прибирати. От якби він запропонував їй з’їздити на закупи в супермаркет чи полагодив застібку у ванній, або колготки теплі купив – ось тоді справді міг би на щось розраховувати, а так суцільні розчарування. Та й не подобався Герман їй. Ловелас, який поїдав очима кожну симпатичну спідницю. Хоча, Єву зачіпало інше – протягом року не звертав на неї увагу, однак, як тільки вона сіла в крісло секретаря Адама, Герман активізувався. Дивно. Наштовхувало на дурні думки.

Єва, аби підтвердити або спростувати свої сумніви, звернулася до Ганни. Подруга підтвердила, що про зв'язок Германа та Ляльки ходили чутки, а дехто навіть припускав, що це він відправив дівчину в декрет. Диму без вогню не бувало, а вона точно не пустоголова Варвара, яка шукала пригод, і схоже знайшла.

- Доброго ранку, Германе, - вона натягнуто всміхнулася йому, не стишуючи кроку до ліфта. На ходу розстібнула пальто й зиркнула на черевики. Благо, чисті, не вимастила в маршрутці. Терпіти не могла брудного взуття.

- Сьогодні ти знову мені відмовиш? – чоловік порівнявся з нею. Від нього приємно пахло – суміш осіннього дощу й морського бризу.

- Так. У моєї доньки температура. Може, за няньку побудеш?

Він сам запропонував відкинути зайву фамільярність і перейти на «ти», Єва погодилася і не нітилася – рубала напряму, аби залицяльник відлипнув раз та назавжди.

- У тебе вічно якісь відмовки, - ображено бовкнув, хапаючи її за лікоть. – Ти хоч і Єва, але не єдина на світі.

- То знайди собі іншу, - вона поглянула на його руку, а коли погляду виявилося замало, аби він облишив її, просто вирвалася.

- А я хочу цю. Боса свого боїшся? Роботу втратити боїшся? – Герман навис над нею.

До рятівної кабінки ліфта залишилося кілька кроків. На них уже позиркували: хтось кидався двозначними смішками, хтось зацікавлено не відводив очей – як Ганна, наприклад.

- До чого тут мій бос? Я не зацікавлена в стосунках з колегою, от і все, - зашипіла, стріляючи очима по кутках. Дуже не хотілося, щоб про них пліткували в холдинзі.

- А ти дивися на мене як на чоловіка, а не як на колегу. Тим паче, твій бос точно не буде проти. Можеш про це не перейматися. Ми по-дружньому про все домовилися.

- Про що ви домовилися? – відчуттями Єви зануртував неприємний осад, немовби щось велике розпирало шлунок із середини.

- Він не проти наших стосунків, - замуркотів Герман, осміхаючись як кіт ласий до сметани.

- А я вам не рабиня Ізаура, щоб торгувати мною без мого відома. І бос не має права підкладати мене під своїх друзів, бо комусь свербить в одному місці! – останнє слово вона викрикнула.

Від люті розходилися груди, легеням бракувало повітря, Єва була ладна видряпати Герману очі, потім роздряпати гарну пику Адама, але натомість пішла. Залицяльник остовпіло закляк на місці. Не наздоганяв її.

Жіноча фігурка зникла в кабінці ліфта.

Адама на робочому місці ще не було. До восьмої тридцять п’ять хвилин. Єву трясло. Пальто полетіло на стіл як і сумка. Вона хотіла вбивати. Жага крові намертво засіла в очах, мабуть і вони кров’ю налилися, але не побігла перевіряти до ванної. У неї Еліна горіла.

Діставши із сумки смартфон, набрала доньку. Коли йшла, збудила її. Дала ліків та теплого чаю. Нині вона залишилася вдома сама. Єва ще ніколи не залишала її без нагляду, але іншого виходу не бачила. Можна було б відпроситися, але ж це Адам – чоловік, який не терпів слабкостей, недисциплінованості, безвідповідальності. Єва викликала маму з Миргорода. Маршрутка вже мала прийти. Вона благала неньку взяти таксі по місту, щоб не чекати громадського транспорту, адже вдома хвора дитина. Крім того, аванс, який ще до вечора першого робочого дня в Адама впав на картку, дозволяв найняти таксі з Миргорода, але матір ніколи б на таке не згодилася.

- Алло, - прохрипіла в слухавку донька.

- Ти випила чай? – одразу перейшла до справи Єва.

- Так.

- Ти під ковдрою?

- Так.

- Спинка мокра? Спітніла?

- Так.

- Дуже добре. Чекай бабусю. Вона скоро буде. Встанеш, тільки коли вона приїде. Зрозуміла?