6

Обід минав у атмосфері натягнутості. Ілона прибула з чоловіком та дітьми, і видавалося, ніби жоден з них до кінця не розумів для чого тут. Черговий фарс, організований їхньою мамою. Батько завжди на нього вівся, бо відчував провину за двійко дітей, нагуляних поза шлюбом, і вічну зайнятість. Він показувався вдома, як ясне сонечко взимку, себто, мало, рідко, подекуди з відтінком холоднечі.

Усе в житті має ціну. Добробут, статки, безтурботність даються крізь призму відсутності. Хоча, Адам ще пам’ятав їхнє животіння в маленькій двокімнатній квартирці з полущеною стелею та шпалерами, які відклеювалися від сирості. За якийсь час прийшов такий-сякий достаток. Вони купили краще житло, тоді з’явилася Ілона, потім Ілля, і останньою народилася Віталіна. Її Адам не врятував.

Відтоді картинка ідилістичного буття Ігнатенків безпросвітно кришилася, ламалася, розпадалася на шматочки, а старання матері склеїти дітей до купи не мали успіху. Кожен з них був абсолютно відданий власним інтересам та життєвим спотикачам.

Ілона вдало вийшла заміж за власника автозаправок, народила двійко шибеників, але спинатися на материну стежину, яка присвятила себе лиш родинному вогнищу, не збиралася від слова зовсім. Закінчивши університет за спеціальністю міжнародна журналістика, вона спочатку брала участь в передвиборчій капманії перспективного депутата, потім була помічницею дипломата, а нині заснувала юридично-правове агентство, яке спеціалізувалося на врегулюванні питань суто міжнародного штибу. В основному до неї зверталися особи, які потрапляли за кордом в перипетії, що могли коштувати їм свободи або чималеньких фінансових втрат.

Адам повністю перейняв на себе холдинг, чим батько незмірно пишався, бо нарешті міг викроїти час на відпочинок, однак віддатися ледарюванню не вийшло – увесь розчинився в наймолодшому синові. Вони жили від зриву до зриву, від клініки до клініки.

Від часу приїзду Іллі в Україну, Павло Глібович ще не показався в холдинзі. Лікарі в Берні рекомендували на деякий час ізолювати сина від зовнішнього світу, від спокус, створити довкола нього затишок та атмосферу позитиву. Одним словом, засівати суцільну благодать, чим, власне, вони нині займалися.

- Як імпорт пшениці? – цікавився він у Адама, не зважаючи на грізні погляди дружини. Вона не любила балачок про роботу вдома, і тим паче за столом.

Лідія Іванівна вважала себе жінкою з граним смаком та вихованням, а подібні розмови в присутності гостей недоречними.

- Добре, - кивнув той, поїдаючи соковиту телятину. Кухарка постаралася гарно, м'ясо тануло в роті. А спаржа, яку він не надто поважав, приємно хрустіла на зубах. – Про збут олії також домовилися. Треба ще глянути як йдуть роботи щодо запуску нового елеватора.

- Коли хочеш поїхати?

- Може, наступного тижня, - бо цього він тільки Єву та Германа пильнував. Нова секретарка більше не запізнювалася, цукерками не пригощала, але колготки, куплені ним, носила. Принаймні, йому так хотілося думати, коли бачив на ній чорний капрон під спідницею. Втішався, що догодив.

- Якщо у вас тільки й розмов про роботу, то може у холдингу знайдеться вакансія для Іллі, - зненацька висунула пропозицію матір, чим спантеличила за столом усіх, молодшого сина в першу чергу.

За ці кілька днів, проведених під невсипущою опікою матері, він розрівнявся, не горбився, не ховав погляду від рідні. За попередніми прогнозами Адама, ще трохи і порине у звичний ритм: спочатку, начебто, шукатиме якесь заняття, буцімто, роботу, потім ходитиме на зустрічі з якимись друзями чи колегами, тоді почне пропадати ночами, від матері посиплються дзвінки, відтак почнеться нова доба безсоння і стресів.

- Яка вакансія? – він спідлоба глипнув на матір. – Ми не беремо на роботу людей без освіти та попереднього досвіду в тій чи іншій сфері.

Адам не переймався почуттями брата, коли висловив думку. Він любив правду, а вона не завжди солодка. Інколи принизлива, але ж ніхто не заважав молодшенькому знайти себе. Йому створили купу можливостей, тільки він жодною не скористався.

- Лідо, - голова сімейства відклав столові прибори й пильно поглянув на свою витончену, доглянуту дружину, яка вирішила замахнутися на святе – на справу всього його життя, - я невпевнений, що Ілля потягне той ритм, в якому живе холдинг. Адам дуже вимогливий, навіть запізнення для нього табу.

- Для брата можна зробити виняток, - вона вдала, ніби нічого крамольного не запропонувала, а слова чоловіка та сина, то пусті балачки. Однак, пальці нервово перебирали виделку й ніж.

- Ми приклад для інших, - Адам промовисто глянув на Іллю.

Брат дивився йому у вічі, прекрасно відчуваючи підтримку жінки, яка чомусь припинила бачити інших своїх дітей, їхні потреби та бажання її не цікавили. Був лише він – молодшенький, якого вартувало берегти, опікати, плекати. А старші нащадки дадуть собі раду, давно виросли. Рахуватися з їхньою думкою вважала зайвим.

- Ніхто не знатиме, що він Ігнатенко. В нього інше прізвище.

- Це не звільняє його від відповідальності, - наполегливо заперечив Адам, який не збирався вішати на себе ще одну проблему. – Штат повністю укомплектований, у мене навіть вакансії прибиральника немає.

- А твоя секретарка? – не вгавала матір. – Ти казав, що вона тупа. І ти хочеш її звільнити. Ну, от! Звільни. На її місце візьми Іллю. Він повчиться біля тебе.

Адам зціпив зуби. Лють заграла на жовнах шаленим темпом. Зуби скреготіли, а виделка в правиці зігнулася під шквалом стримуваного гніву. Здавалося, що матір навмисно не помічала синової незгоди, тоді як всі інші просто затихли. Хоча, Ілона нескромно посміхалася. Концерт у виконанні неньки набув форм комедійного спектаклю.