5

Підписання угоди минуло буденно, якщо не враховувати той факт, що присутні логісти, юристи та фінансисти повсякчас витріщалися на нову секретарку генерального.

«Адам знайшов свою Євою», - жартував Герман, керівник логістичного відділу, майже друг Ігнатенка, колишній однокурсник.

Адам взяв його до себе за безпосередній талант до взаємодії з іншими. Герман міг домовитися з будь-ким і про будь-що. Коли переговори з того чи іншого питання заходили в глухий кут, він кликав Германа. Колишній однокурсник і пораду вмів дієву дати, і опонента підбити до прихильності. Лиш один недолік мав – волочився за кожною спідницею, яка хоча б поглядом виразила зацікавленість. Мав за плечима два невдалі шлюби і трійко дітей, яких, до слова, обожнював. І з колишніми дружинами зумів вберегти гарні взаємини, остання з них, навіть давала поради щодо наступної кандидатки на статус дружини, і Герман дослухався, бо ж вона з ним уже жила.

От тепер чоловікові не давала спокою нова секретарка Адама. Вона скромно сиділа позаду боса, щось записувала на планшеті, іноді Адам давав їй вказівки, що записати, а що викреслити, причому у тому спілкуванні не виднілося й натяку на якісь амурні справи, хоча холдингом уже бродили двозначні байки. Просто Адам і Єва – це так красномовно, і так незбагненно.

- То ти таки забрав Єву до себе? – як тільки конференц-зал спорожнів, Герман подався в наступ.

- Я взяв її на роботу, - холодно зауважив Адам, щоб присікти будь-які плітки заздалегідь.

- А чому її? Ляльку в декрет ти відправив?

- Ну, точно не я. Гадав, ти постарався, - не заборгував кпин Ігнатенко.

- Мене це щастя оминуло. Хоча, я, напевно, буду сумувати за нею. Вона була такою наївною і безпосередньою…

- А ще безвідповідальною, недисциплінованою, тупою, - дратівливо буркнув Адам.

- Єва не така?

- А чому вона тебе цікавить?

- Просто, - Герман знизав плечима, в карих очах читалися цікавинки, на які шукав відповіді. – Симпатична, чарівна, приваблива…

- А ще розумна, кмітлива, відповідальна, - додав Адам. – Хто що шукає.

- Познайомиш нас?

- Я не шлюбне агентство.

- То у вас це взаємно?

- Що саме? – з кожним словом Германа дратівливість чіткіше проступала на жовнах Адама.

- Симпатія.

- Яка симпатія? У нас суто робочі стосунки.

- То чому ти взяв її до себе?

- Бо вона не тупа лялька! – мало не загарчав другу у відповідь.

- То я можу познайомитися з нею поближче?

Нахабство друга, помежоване нахрапом, збило Адама з пантелику. Наче сам з піною біля рота заперечував хоч якийсь натяк на романтичні почуття щодо Єви, однак віддавати її на поталу Герману також не збирався. Нутром підіймалася лють, незгода і нездоланне бажання вирвати другові причандали.

- Навіщо? Щоб я через кілька місяців знову шукав нову секретарку? – цілком серйозно запитав він.

- Чому? Ми дорослі люди. Що тут такого, якщо сподобаємося один одному і трохи розважимося. Внутрішніми правилами холдингу це не забороняється, а в позаробочий час ми вільні люди.

Герман сяйнув білозубою посмішкою і подався на вихід. Адам хутко згріб папери, які приніс з собою, та ледь не бігцем почимчикував за другом.

Єва сиділа за своїм столом. Вносила до комп’ютера дані, які записала під час підписання угоди. Йому дуже подобалася її кмітливість, двічі не доводилося повторювати. А ще вона не боялася запитувати і отримувати відповіді, про зварену каву годі говорити – в Адама не було правильних епітетів, щоб описати ті відчуття. Цукерки взагалі поклав до кишені піджака, збираючись посмакувати пізніше, тому що він попросить її знову зварити кави. Обов’язково.

- Єво! – вигукнув Герман, всідаючись на край столу. Дівчина сахнулася. В синіх очах спалахнув острах. – Нас з вами не познайомили. Цильке Герман Сильвесторович.

- Приємно, - розгублено бовкнула вона, поглядаючи при цім на Адама. Ніби дозволу просила на знайомство.

- І мені, - Герман узяв її руку і, як справжній джентльмен, поцілував.

Вщент розгублена та спантеличена, вона не відала, що відповідати та як реагувати на подібний вияв уваги. На допомогу прийшов Адам, причому дивна сполотнілість побігла його чолом, змушуючи Єву почуватися вкрай незручно. Бо хто ж зна’ – чи то бос злиться, чи просто казиться.

- Єво, внесете дані і можете бути вільною на сьогодні. Завтра, попрошу, без запізнення.

- Добре, - вона висмикнула руку, яку Герман досі тримав. – Дякую.

- А ти зайди до мене, - слова адресувалися другові.

Кабінет Адам не зачинив, бо нічого крамольного висловлювати не збирався, лишень приструнити ловеласа.

- Що, наб’єш мені пику? - глузливо шкірився той, зазираючи на Єву. Він застовбичив біля кутка столу, звідки відкривався пречудовий огляд на стіл секретарки і на неї також.

- Якщо доведеться, то так.