4

Їй хотілося плакати. І щоб хтось втер ті сльози, втішив, сказав, що все мине, а ще краще підставив плече. Проте у Єви не було такого партнера. Врешті-решт навіть подруг таких не було. Хіба, Ганна, але її подругою назвати складно, радше колега та знайома.

Усе сама: вступила до ВНЗ сама, квартиру орендувала сама, дитину тягнула сама… Хрест такий чи в такій колисці заколисали, як любила казати її бабуся? Єва вважала, що обидва варіанти гідні уваги.

         Бо як пояснити той факт, що в перший же робочий день під крилом Адама, вона примудрилася запізнитися, а потім втнути зашкварний конфуз. Її досі теліпало як в пропасниці. Смикалася на стільці, не знаючи як бути далі. Генеральний гримнув дверима, жодних вказівок не дав – хоч сядь та плач. А ще ж той єхидний усміх Ганни, коли вона помітила як Єва гнала по фойє, не давав спокою. Мовляв, я ж казала. Напевно, уже від першого й до десятого поверхів пліткують, що Адам таки забрав до себе Єву. І цей дебільний збіг з іменами дратував до кольок в животі. Вона - Єва, він – Адам… І що? Поселили їх точно не в раю, більше нагадувало пекло. Принаймні, в неї точно.

         Кілька глибоких вдихів надали ілюзію спокою. Тремор в руках не відчувався. Щоб почати хоч з чогось, Єва увімкнула комп’ютер. Вирішила, що не такий страшний чорт, як його малюють – по ситуації розбереться. Їй не вперше набивати гулі. Зате ножі вдома наточила. Ковбаса сьогодні була рівненька, донька пішла до школи задоволена.

         Для початку взялася до браузерів та закладок. Надибала корпоративну пошту, пошту Адама і навіть Ляльки. І, якщо збережені паролі на перших двох її не подивували, то Варвара своєю безталаністю вбила. Єва хутко здійснила вихід з облікового запису дівчини, аби закрити цей гештальт назавжди.

         На корпоративну пошту прийшло кілька листів, на Адамову також. Вона поверхнево ознайомилася з ними, визначивши як не дуже важливі. Більше нагадувало спам. Крім того, купа папок на стелажі за спиною цікавили значно більше, оскільки з їхнім змістом вартувало ознайомитися. Не просто так вони тут стояли. Крутнувшись в кріслі, Єва узялася читати підписи на широких синіх спинках. Кілька називалися просто «Договори», інші мали назви конкретної компанії, яка співпрацювала з їхнім холдингом. Великі замовники і партнери, які потребували окремої уваги.

         Раптом двері розчахнулися. Настільки несподівано, що вона заледве не випала з крісла, порятувала швидка реакція - Єва вхопилася за край столу.

- Мене пів години не буде, - відчеканив Адам, не глянувши на неї. – Усім, хто мне шукатиме, повідомте, що я зателефоную пізніше.

- Добре, - промекала лякливо вона.

Генеральний пішов. І наче на зло задзеленчав телефон на столі. Телефонував помічник якогось Сидоренка, аби підтвердити дату та час зустрічі з Адамом Павловичем. Оскільки Єва ні бельмеса не петрала про що її питають, відповідала як генеральний наказав. Після першого дзвінка посипалися інші.

Схильність до аналітичного мислення примусила хутко побудувати звичайну табличку у Word, куди вносила ім’я прохача, дату та час дзвінка, а також його номер телефону. За пів години таких дзвінків набралося шість, а педантизм Адама вражав.

Рівно через тридцять хвилин він крокував коридором. Поміняв сорочку. І піджак. Єва одразу помітила. А також замислилася на якій відстані від холдингу знаходиться його дім, якщо вклався у такий короткий проміжок часу.

Вона виструнчилася в кріслі і слідкувала за босом, як удав за мишею. В його руці щось було. Визначення предмету звіддалі не могла дати, аж поки, за якусь мить, цей самий предмет не тьопнувся перед нею. І це були колготки. Єва безглуздо округлила рота й кліпнула на Адама. Він купив їй колготки.

- Ось, - тицьнув пальцем  в упаковку, - вдягніться.

Позбутися стану повного отупіння їй не вдавалося, мозок проштрикнула єдина думка: «Він купив їй колготки!» Навіть чоловік за всі роки подружнього життя такого не робив, а вона їх в маршрутці дерла постійно, і тут таке…

- Добре, - квакнула, затинаючись.

- Але не тут, - Адам красномовно схилив голову, неначе неслухняну дитину повчав. – Вбиральня там, - махнув рукою праворуч від себе.

- Дякую.

Він злегка кивнув, могла поклястися що й осміхнувся, та подався до кабінету. Двері не зачинив. Неначе робот, пришпорена несподіванкою, Єва злегка обернулася й помітила, що він сів за стіл і увімкнув свій комп’ютер. Всі в холдинзі знали, що Адам майже ніколи не зачиняє дверей свого кабінету, тільки, коли приймає важливих візитерів, проте ніхто собі й уявити не міг, як це сидіти під постійним прицілом зелених очей.

Ухопивши колготки, вона побігла шукати вбиральню. На щастя, знайшла одразу. В принципі, складно помилитися, коли на дверях висить табличка «WC». Сівши на унітаз, Єва взялася ретельно оглядати упаковку. Нутром покотилося нове здивування, Адам купив колготки на вісімдесят ден, з додаванням бавовняних волокон, які ідеально підходили на холодну пору року.

- Капець, - коментар злетів з вуст, бо такої уважності, тим паче від чоловіка, та хай його грім поб’є – від боса, вона точно не очікувала. Навіть, якщо він хоче затягти її в ліжко, після такого уже й не гріх.

Відчуття нові колготки створювали просто вау. Бавовняна нитка творила дивину: тепло, м’яко, дещо пестливо. Як друга шкіра. Нічого не тиснуло і не перетискало. Власне, перетискати не було чого, через вічну біганину, клопоти, нерви – Єва у свої тридцять мала вигляд юнки. Крім того, тендітна комплекція перейшла у спадок від мами. А от молодша сестра вдалася у тата, була вищою, трохи дебелою, але це не заважало Марії в амурних справах – ледь не кожного місяця у неї траплялася нова закоханість, і кожного разу раз та назавжди. Одначе, минало кілька тижнів, від любові лишався пшик.