1

Блогери – люд своєрідний. Контент у кожного добірний, як і авдиторія. Єва уважно слідкувала за ножами і абразивним бруском, про які розповідав, начебто, майстер на всі руки. Якби ще їй ножі наточив, не тільки ті, що на відео – ціни не було б тим золотим рукам. А то сьогодні ковбасу буквально порубала, а не нарізала акуратними скибочками.

- Мамо, - вхопила себе за щоки Еліна, - ковбаса крива.

В доньчиних очах хлюпотіла таке здивування, неначе перед нею ожив динозавр.

- Сьогодні крива, - Єва взялася хутко перевертати шматочки іншим боком, сподіваючись, що так вони матимуть презентабельніший вигляд, - а завтра буде рівна. Чи післязавтра, - докинула, знизавши плечима.

Відколи їхнього сусіда, Остапа Гнатовича, колишнього автослюсаря, донька забрала до себе через старість та хвороби, наточити Єві ножі не було кому. Сама жінка була гостра, хіба що на язик, а над всім іншим треба було якось кумекати.

- Сачкуєш на роботі, - зловісно шепнула їй на вухо Ганна.

Реакція Єви вартувала видатних театральних майданчиків – так натурально злякатися – також талант.

- Чшшшш, - зашипіла на колегу й почала озиратися по величезному фойє холдингу, де гнула спину уже майже рік. Ну, не спину. Ноги. Від підборів під кінець дня хотілося вити не своїм голосом. – Я мама, яка виховує доньку одна, тому мені треба гострі ножі, щоб нарізати ковбасу рівно.

- Купи точилу, - дала пораду Ганна, витягнувши з сумочки пудреницю. Бігцем зиркнула на своє відображення в дзеркало, достоту залишилася вдоволеною рівним тоном шкіри та ідеальним контуром помади, й дала більш дієву пораду. – Або заведи коханця.

- Слухай, в мене і так проблем повний віз, та ще й причеп, а ти коханця, - фиркнула Єва і вимкнула телефон.

- Це не проблеми, - резонно заперечила колега. – Так всі живуть. Більшість тих, хто приїхав підкорювати столицю, проживають на орендованих квартирах з гівняним ремонтом і драконівськими цінами, тому не ний та заведи коханця, щоб наточив ножі.

- Дешевше буде купити брусок і наточити самій.

- Кожен дуріє по-своєму. Мазохізм – не відхилення від норми, а лиш один з проявів неординарності натури.  

Любила Ганна інколи кидатися розумностями, які підбирала в чоловіка – практикуючого психолога. Проживання з ним впливало на неї благодатно, бо жінка ніколи не втрачала контроль над собою, попри досить енергійну та емоційну натуру.

- Ага, - буркнула Єва, поправляючи піджак кольору морської хвилі, - моя схиблена натура вимагає відпочинку, морського пляжу і коктейлів, натомість цілий день буде шкіритися бовдурам і самозакоханим павичам.

- Ой, не бурчи. Нормальна в нас робота. Ти скоро на підвищення підеш.

- Чого б це? – подив гепнув Єву поміж груди.

Підвищення еквівалентне більшій зарплаті, а значить кращим побутовим умовам. Їм з донькою це не завадило б. Еліні вже побіг сьомий рочок, але вони досі спали на одному дивані, бо навіть найкуціше ліжко не було куди притулити в їхній однокімнатній квартирці. Робота в агрохолдинзі значно покращила матеріальний стан їхньої невеличкої родини. Поки що Єва мило посміхалася клієнтам та партнерам в приймальні, розносила пошту, виконувала дрібні доручення, але завжди мріяла опинитися у відділі фінансів. Здобута професія економіста до того спонукала, але штат був повний. Втулитися Єві можливості не знаходилося, бо покровителів не мала. Все сама. І так завжди.

- Наша Лялька йде в декрет, - в очах Ганни палало полум’я зловтішності.

Лялькою вони позаочі називали секретарку генерального директора. Звали ж дівчину Варвара. І тепер стало зрозуміло, яку посаду припасувала їй колега. Єва вирішила прикинутися нетямущою, хоча добре розуміла куди вітер віє. Оті погляди генерального не помчав хіба сліпий.

- А я тут до чого? – форкнула, викладаючи пошту на стійку. Звична маніпуляція. Годинник на стіні показував восьму тридцять, зараз двері розчахнуться і у фойє покажеться Адам Павлович. Ввічливо попросить пошту. Просмалить сіро-зеленою незбагненністю в очах.

- Ой, Єво… - поблажливо зітхнула колега. – Вділив тобі Боженька всього щедро. Краси найбільше. От нашого Адама підкосило. Як тільки ти тут стала, - глипнула на ноги Єви, - так і прикипів. Пошту тільки в тебе бере. А раніше я Ляльці її носила. І не треба кривити душею, - знаюче попередила всі прирікання наперед. – Ти й сама бачиш, що він до тебе небайдужий. Просто правильний. А тепер, коли Лялька в декреті, місце його секретарки твоє. Тільки стережися, я б такого в коханці не брала.

- Чому? – безглузде питання саме вискочило. Єва не встигла подумати.

- Охолоне. І далі що? Кидати роботу?

Роботу Єва не могла кинути. Крім того, таку. За цей рік вона пройшла безкоштовний курс англійської мови, організований роботодавцями, безліч тренінгів та вебінарів. Кожен квартал премія. Можливість особистісного росту. Цього року їхній агрохолдинг отримав Еко-Оскар як один з найкращих в світі виробників еко-продуктів. Фінансовий відділ був мрією, яку Єва збиралася здійснити, а не ставати секретаркою. І не дай Боже коханкою. Тоді точно доведеться шукати нову роботу.

Розмірковуючи над перспективами, що вималювалися, Єва лиш зараз збагнула, що Лялька незаміжня, живота не видно, але в декрет йде. Оскільки Ганна прийшла на роботу в холдинг значно раніше, знала майже всіх і про все – логічно, що в неї вартувало поцікавитися, хто ж зробив Ляльці дитинку. Єва сподівалася, - не Адам Павлович, бо в такому випадку… Ну її, ту бісову нову посаду.