29. Вечеря, що трохи схожа на сімейну

Я стою перед дзеркалом уже хвилин десять і починаю підозрювати, що це погана ідея йти на цю вечерю.

— Розі, ти йдеш знайомитись із нареченою брата, а не на страту, — бурмочу сама собі, поправляючи волосся.

— Хочеш чесно? — лунає голос Алана позаду і я здригаюся. — Судячи з твого обличчя, то різниця невелика.

Я різко обертаюсь.

— Ти вмієш підтримати. Дякую! 

— Вибач, прото ти занадто нервуєш.

Алан усміхається й проходить до кімнати, поправляючи рукави темної сорочки. І чорт, після нашого гарячого ранку, дивитися на нього стало ще складніше. Бо тепер я знаю, як відчуваються його дотики, його поцілунки. Як відчувається він. 

— Не дивись так на мене, — раптом каже Алан.

— Як?

— Наче зараз знову передумаєш їхати на вечерю і ми залишимось у ліжку. 

Я фиркаю й беру сумочку.

— Я просто морально готуюсь бачити Крістофера цілий вечір.

— А я морально готуюсь не вбити його, якщо він почне поводитись як ідіот.

— О, це так романтично.

Алан тихо сміється й підходить ближче. Його руки ковзають на мою талію абсолютно звично, ніби так було завжди.

— Все буде нормально, — тихо каже він. — Добре?

Я дивлюсь на нього кілька секунд і потім киваю, бо поруч із ним мені чомусь справді стає спокійніше.

Ресторан виявляється затишним й тихим. І на диво Крістофер уже тут, разом із Мінді. Я завмираю на секунду, розглядаючи її: темне кучеряве волосся, тепла усмішка і дуже добрі очі.

— Ви все-таки прийшли! — Крістофер підводиться з-за столу.

— А ти думав, я втечу через вікно? — фиркаю.

— Якщо чесно, то я думав ти вирішиш, що я козел і не прийдеш. 

Мінді тихо сміється й простягає мені руку.

— Я Мінді.

— Розі.

— О, я знаю, — усміхається вона. — Кріс про тебе дуже багато говорив.

— Сподіваюсь, не тільки погане.

Крістофер винувато кашляє.

— Ну…

— Крісе, — показую йому кулак. 

Ми сідаємо за стіл і перші хвилин десять усе навіть нормально. Мінді виявляється дуже легкою в спілкуванні. Вона дизайнерка інтер’єрів, любить старі фільми й абсолютно не боїться жартувати з Крістофера.

— Серйозно? — дивлюсь на брата. — Ти випадково не утримуєш її силою? Бо вона надто хороша для тебе.

— Я став жертвою їй чарівності, — заявляє він.

— Ти став жертвою того, що я подумала, ніби зможу тебе виправити, — спокійно каже Мінді.

Я починаю сміятись, а Алан ледь не давиться напоєм.

— Вона мені подобається, — каже він.

— Дякую, — усміхається Мінді. — Я теж ще в процесі звикання до вашої сімейки.

— Співчуваю, — одночасно кажемо ми з Крістофером.

І на секунду все стає так легко, спокійно і відчуття, що ми дійсно брат з сестрою. 

Я помічаю, як Крістофер дивиться на мене через стіл.

— Що? — питаю.

Він видихає й крутить келих у руках.

— Нічого. Просто… я скучив за цим.

У мене щось стискається всередині.

— Я теж, — тихо зізнаюсь.

Кілька секунд ніхто нічого не каже, щоб не зіпсувати момент, а потім Крістофер раптом переводить погляд на Алана.

— І тобі я теж винен дещо сказати.

Алан спокійно підіймає брову.

— Це звучить лякаюче.

— Я був мудаком.

— Це не новина.

— Дай договорити, — фиркає Крістофер. — Я справді був мудаком щодо тебе. І з вашим шлюбом, і взагалі… Я знав, що тобі буде нелегко.

Алан кілька секунд мовчить.

— І все одно вирішив так вчинити. 

— Так.

— Чому?

Крістофер переводить погляд на мене.

— Бо тоді я був злий на весь світ. І на Розі теж. А ти просто потрапив під гарячу руку.

Я напружуюсь, але Алан раптом спокійно киває.

— Чесно?

— Вперше в житті.

— Тоді я теж скажу чесно, — Алан відкидається на спинку стільця. — Спочатку я хотів прибити вас обох.

— Справедливо, — бурмочу я.

— Але зараз, — він раптом дивиться на мене і куточок його губ ледь смикається, — Зараз це було найкращим рішенням у моєму житті.

Моє серце робить якийсь дурний кульбіт.

— Фу, — одразу каже Крістофер. — Ви зараз будете дивитись одне на одного закоханими очима?

— Так, — абсолютно спокійно відповідає Алан.

Я не стримую сміх і вперше за довгий час мені спокійно.