25. Ранок у теплиці

Ранок починається жахливо. По-перше, я прокидаюся із диким головним болем. По-друге, варто лише згадати, як учора Алан ловив мене біля сходів, як щоки починали палати. А по-третє, я просто не хочу його бачити.

Тому о сьомій ранку я вже тихо вислизнула з будинку, стискаючи в руках ключі від машини. Міранді я залишила повідомлення, тож вона мене зрозуміє.

Крокуючи до сходів я навіть зловила себе на тому, що спеціально не дивлюсь у бік кімнати Алана. Яка ж я ідіотка.

На теплицях ще майже нікого не було у таку годину, тож у мене є час спокійно випити тут розчинної кави, що стоїть у літній кухні й подумати про життя.

Я крокую між рядами квітів, перевіряючи систему поливу, коли раптом помічаю світло в дальньому секторі. Перевіряю знову годинник. Робітники ще не мали приїхати, тому я тихо проходжу вперед і завмираю.  Біля стелажів стоїть Ніна й тримає в руках каністру.

— Ти серйозно? — мій голос звучить різко.

Ніна здригається й обертається.

— Твою ж…

Дівчина швидко ставить каністру на землю.

— Ти хвора?!

— Не драматизуй.

— Ти прийшла підпалити теплицю?!

Ніна нервово сміється.

— Просто подумала, що можу стати схожою на свого брата.

Я повільно стискаю кулаки.

— Це Ден підпалив мою теплицю.

— Доведи.

— Ти реально психопатка.

— А ти реально мене дістала! — різко кричить вона. — Думаєш, можеш просто зʼявитись і забрати в мене все?!

— Алан ніколи не був твоїм!

— БУВ!

— Тоді чому він зараз зі мною?!

Це добиває її остаточно й вона різко штовхає мене в плече.

— Ти стерва!

— А ти божевільна!

Я штовхаю її у відповідь і буквально за секунду все перетворюється на катастрофу.

— Не чіпай мене! — верещить Ніна, хапаючи мене за волосся.

— ТИ ПЕРША ПОЧАЛА!

— А ти вкрала мого хлопця!

— ТИ ЙОМУ ЗРАДИЛА, ІДІОТКО!

Я смикаю її за руку, Ніна намагається вдарити мене сумкою, я ухиляюсь, але вона все одно зачіпає мене по плечу.

— Ах ти…

Я вже збираюсь повалити її на землю, коли нас різко хтось розтягує в різні боки.

— ВИ ОБИДВІ З ГЛУЗДУ ЗʼЇХАЛИ?!

Я завмираю. Крістофер? Він тут що забув у таку годину?

Мій брат тримає мене за талію, не даючи знову кинутись на Ніну.

— Відпусти мене! Я її зараз убʼю!

— Розі!

— Вона хоче спалити теплицю!

— ТА БРЕШЕ ВОНА! — кричить Ніна, поправляючи волосся.

— У НЕЇ БУЛА КАНІСТРА З БЕНЗИНОМ!

Крістофер переводить погляд на каністру біля стелажів.

Його обличчя одразу темнішає.

— Ніно… серйозно?

— Я нічого не зробила!

— Бо я вчасно прийшла!

Я намагаюсь знову вирватись із рук брата.

— Пусти мене! Я майже перемогла її!

— Перемогла?! — Крістофер дивиться на мене так, ніби я ненормальна. — Ви виривали одна одній волосся!

— І що?!

— Господи…

Ніна фиркає й поправляє куртку.

— Твоя сестра психічка ненормальна.

— А ти скажена курва, яка не може змиритися, що Алан тебе не хоче!

— Розі! — гаркає Крістофер.

— Що?! Вона сама почала!

Ніна стискає губи.

— Він все одно повернеться до мене.

Я нервово сміюся.

— Та ти себе в дзеркалі бачила? Після того, як ти йому зрадила, він до тебе навіть на метр не підійде.

— Зате тебе він теж скоро кине.

— Не кине.

— Звідки така впевненість?

Я відкриваю рот і завмираю, бо Крістофер дивиться на мене надто уважно.

— Стоп, — повільно каже він. — То ось у чому справа?

— Не починай.

— Розі…

— Я сказала не починай!

— Тобі яке взагалі діло до того, кого хоче Алан?

— Бо він мені подобається, ясно?! — майже кричу я. — Подобається! І мене дратує ця ненормальна, яка бігає за ним після всього, що зробила!

Я важко дихаю, лише тепер усвідомлюючи, що саме сказала. Крістофер повільно підіймає брови, а Ніна дивиться на мене так, ніби я щойно зізналася у вбивстві.Я хочу провалитися крізь землю.

— Чудово, — тихо кажу, закриваючи обличчя руками. — Просто чудово.

Чому моє життя стає схожим на дешеву мелодраму?