14. Старий знайомий

Після сніданку ми вирішили поїхати у кіно. Ну як ми – Анабель. За її словами ми маємо ходити разом на публіці і робити те, що роблять всі закохані парочки. Алан був не в захваті від цієї ідеї, але все ж таки погодився. 

За тридцять хвилин я вже сиділа у вітальні й чекала на чоловіка та Анабель. Чи варто спитати в Анабель про мотив Алана? Не думаю. Вона ніби й про фіктивність весілля не знала. Хоча доволі спокійно відреагувала на цю новину, ніби це й так було очевидно. 

– Готова? – першою спускається Анабель. — Його досі немає? 

— Ні.

Коли нарешті спускається Алана я відчуваю, що ця ідея Анабель може погано закінчитися. Чомусь це відчуття не покидає мене, хоча я й намагаюся ігнорувати його. Ми сідаємо в машину Алана і рушаємо в бік центру міста. Я навіть не знаю, що за фільм ми будемо дивитися, та не думаю, що взагалі зможу сконцентруватися на ньому. Мені все ж таки більше цікаво дізнатися мотиви Алана укладання цього шлюбу.

За півгодини ми опиняємося на місці призначння. Людей тут достатньо, тож ніхто особливо не буде звертати увагу на нас. Все ж  таки Алан доволі відома особа. Можливо й не для всіх, але багато хто може впізнати його, а у такому натовпі це буде складніше.

Анабель пішла купувати попкорн, а ми залишилися чекати її в черзі за квитками. У машині ми прийняли рішення піти на будь-яку комедію, щоб посміятися й відволіктись. 

Вся зала була заповнена людьми, тож ми знайшли свої місця саме в той момент, коли вже починався  фільм. Я нічого не очікувала від фільму, але мені дуже сподобався він. Комедія була дійсно смішною.

– Фільм взагалі супер! – Анабель так само в захваті, як і я. 

– Актори чудово зіграли! – підхоплюю захват дівчини.

– Хочете перекусити? Тут поруч має бути хороший ресторан з…

– Розі? – я зупиняюсь, бо очікувала, що моду когось зустріти. – Це дійсно ти! 

Я дивлюся на чоловіка, але не можу згадати його. Ніби й знайоме обличчя, але щось не пригадую де бачила його. 

– Так, а ти…? 

– Що? Не впізнаєш мене? – у його голосі відчутна образа. – Я обіцяв знайти тебе… Ми познайомилися у клубі! Не пригадуєш? 

Алан робить крок до мене і я помічаю, що він точно налаштований на погане знайомство. 

– Серйозно? Я Марк! 

– Марк?… Чекай… О, я памʼятаю! Милий, познайомся, – вмикаю в собі актрису і беру Алана по-під руку, – це чоловік з яким я познайомилася у клубі. В той день я вирішила, що вийду за тебе. 

– Що? 

– Що?… Ти заміжня? – Марк шокований. 

– Так. Алан мій чоловік, – демонстративно кладу голову на плече Алана. 

– Он як… Що ж,тоді я піду, бо твій чоловік здається хоче вбити мене. 

– Що? 

Дивлюся на обличчя Алана і воно дійсно виглядає доволі агресивно. 

– Між нами нічого не було, – Марк повільно крокує назад. – Нічого… 

За хвилину його вже й не видно. Що це було? Я помічаю дивну посмішку Анабель. Невже… Я дійсно перше кохання Алана? 

– Я голодний, – чоловік відходить від мене. – Пішли їсти. 

Алан першим йде в бік ресторану. Анабель дивиться на мене, знизує плечима і також рушає вперед. Що в біса відбувається? 

В ресторані все стає тільки гірше, бо між нами панує мовчання. Я й намагаюся почати розмову, але Алан відповідає дуже коротко, не даючи змоги продовжити розмову. Анабель також мовчить і клацає щоб у телефоні. Мені одній ніяково у такій тиші? 

– Ваше замовлення готове, – офіціант ставить їжу на стіл. – Ще щось потрібно? 

– Ні, дякую. – Алан навіть не дивиться на нього. 

Він злий через Марка? Чи я знову накручую себе. 

Струснувши головою я вирішую не думати і просто їсти. Чим більше думаю – тим більше проблем. 

Після ресторану ми повертаємося до будинку, але по дорозі відвозимо Анабель до її квартири. Тепер я знаю де вона мешкає. 

– Поговоримо? – зупиняю Алана біля сходів на другий поверх будинку. 

– А є про що? 

– А хіба ні? – схрещую руки на грудях. 

– В мене немає тем для розмов з тобою. 

– Чому ти так дивно ведеш себе? 

– І в чому проявляється «дивність»? – тепер він дивиться на мене. 

Невже я дійсно все це вигадала? Чи не постій він такий придурок? Я важко зітхаю, опускаю голову і потім поправляю волосся. Навіщо я взагалі хочу дізнатися що не так? 

– Забудь. Все нормально, – відходжу від Алана. – Я забула, що ти завжди так себе поводиш і це геть не дивна поведінка для тебе… Я буду у своїй кімнаті. Потрібно попрацювати. 

Алан нічого не відповідає, тож я оминаю його і підіймаюсь на другий поверх до кімнати. Я нарешті власниця великого квіткового бізнесу, тож треба займатися ним, а не думати, що не так з Аланом. 

Я навіть не встигаю дійти до дверей кімнати, як чую кроки позаду.

– Розі.

Я завмираю, але не обертаюся.

– Що?

– Ми не закінчили розмову.

Я повільно видихаю і повертаюсь до нього.

– А ми її починали?

Алан стоїть на кілька сходинок нижче, дивиться прямо на мене. Його погляд вже не такий холодний, як кілька хвилин тому, але й теплим його точно не назвеш.

– Ти спеціально це зробила? – питає він.

– Що саме?

– З тим хлопцем.

Я хмикаю.

– А що з ним не так? Я просто викрутилася з незручної ситуації. Чи ти хотів, щоб я стояла і слухала, як якийсь Марк згадує наш «клубний вечір»?

– Мене не цікавить він, – різко відповідає Алан. – Мене цікавиш ти.

Я піднімаю брову.

– Це щось нове.

– Не грайся, – він робить крок вище. – Ти сказала, що в той день вирішила вийти за мене.

– Це був жарт, Алане.

Вирішую збрехати, бо ситуація стає все дивніше й мені це не подобається. 

– Точно? 

Я на секунду гублюсь.

– Ти зараз серйозно питаєш?

– Абсолютно.

– Це була імпровізація, – зітхаю. – Я намагалась показати, що я зайнята. Що в мене є чоловік. Все.