8. Бізнес

В цей момент, під наші крики, вмикається світло.

– Ви хто?! – на підлозі не Алан. – Я зараз поліцію викличу!

– Я.. не… я не…

Вхідні двері будинку відчиняються і я напружуюсь ще сильніше.

– Що тут відбувається?

– Алан! – йду до чоловіка. – Ти де був?

– Вмикав світло, бо цей ідіот вимкнув його, щоб налякати мене! – вказує на чоловіка, що сидить на підлозі.

– Ти його знаєш?

– Не так я хотів вас познайомити, але знайомся – Ділан, – дивитись на чоловіка, – Мій єдиний близький друг.

– Привіт, – махає мені рукою.

– Привіт… То все гаразд?

– Так, а що?

– Тут був шум, я вже подумала, що тебе грабують.

– Вибач за це. Ділан перебрав з випивкою, тому трохи підняв шуму.

Я ще раз дивлюсь на пʼяного Ділана, а потім на Алана.

– Я пішла далі спати.

– Їсти не хочеш? – рука Алана зупиняє мене.

– Ні. Зранку поснідаю.

– Гаразд, – відпускає мене і я йду назад у кімнату.

Який важкий сьогодні день.

***
 

Зранку я прокидаюся від будильника. Потрібно встигнути розібрати речі й зібратися на зустріч з приводу мого нового бізнесу. Це так хвилююче. Навіть більше, ніж весілля.

Поспіхом приймаю душ, чищу зуби й одягаюся в домашній одяг. Волосся сушу не повністю і йду розбирати валізи. Стук у двері змушує мене змінити плани.

– Хто там?

– Жартуєш? – відчиняю двері. – Хто ще може стукати у твої двері в цьому будинку?

– Твій друг, – наводжу приклад.

– Його вже тут немає.

– Зрозуміло. А тобі щось потрібно?

– Ходімо снідати. Ти вчора нічого не їла.

– Як мило, що ти це помітив, – це звучить трохи саркастично, хоча я не планувала говорити це так. – Зараз телефон візьму і вийду.

– Я почекаю.

Дивний він сьогодні. Чи мені здається?

– Я готова, – виходжу з кімнати й врізаюсь в Алана. – Вибач, не думала, що ти стоїш саме тут.

– Кхм… Ірен чекає на тебе, щоб познайомитися.

– Номер ти так і не надіслав, – нагадую.

– Точно.

За мить приходить повідомлення з номером і я додаю його до контактів. Не те щоб я думала просити мені готувати, бо я і сам вмію, але все ж таки, допомога Ірен мені точно може знадобитися.

Ми спускаємося на кухню і я одразу чую музику, вона схожа на ірландський джаз, але я не впевнена. Батько іноді слухав подібне, коли грав у теніс.

– Ірен, – Алан торкається мого плеча і тим самим заштовхує мене в середину кухні, – Я нарешті привів тобі її.

– Я сама прийшла…

– А ти красуня, – жінка оглядає мене з ніг до голови. – Навіть гарніша за його колишню.

– Ніну? – навіщось вирішую уточнити.

– Так, а ви знайомі?

Вона йде за стіл і сідає, залишаючи мене одну поруч з Ірен. Вона не виглядає злою чи страшною, навпаки – дуже милою, але я знаю, що таки тип жінок (як і моя Міранда), просто обожнюють поговорити і витягнути з тебе всі деталі.

– На весіллі познайомились.

– А вона там шо забула? Господи, ця дівчина ніяк не відпустить Алан! Чортниця зрадлива…

– Ірен! – Алан різко обриває монолог жінки. – Що будемо їсти?

– Вибач, – повертається до плити, – Зараз подаю все!

Чоловік відсуває стілець поруч з собою і я розумію, що це для мене, тому сідаю.

– Ніна тобі зрадила? – вирішую все ж таки уточнити, що означало «чортниця зрадлива».

– Не хочу про це говорити.

– Тоді я почитаю у новинах, – дістаю мобільний, але Алан нахабно відбирає його. – Агов! Віддай!

– Настільки цікаво? – киваю головою. – Так, вона зрадила мені. Задоволена?

– І все?

– Хочеш деталі?

Розумію, що лізу не тут куди слід, тож вирішую не тиснути. Ніна виглядає, як та, що зраду не буде вважати зрадою, а от Алан виглядає не таким вже й сильним, коли мова заходить за це.

– Ні. Віддай телефон… будь ласка.

– Не читай нічого!

– Гаразд, – ховаю до кишені.

Ірен виявилася дуже милою жінкою. Вона залишилася з Аланом навіть після смерті його батьків. Алан вважає її своєю бабусею і це дуже мило з його боку. Не очікувала, що перший спільний сніданок мені так сподобається. Зараз ми вже сидимо у переговорній офісу Алана і чекаємо.

Я дивлюся на годинник вже втретє за останні п’ять хвилин.

– Ти завжди така нервова перед зустрічами? – спокійно питає Алан, не відриваючись від свого телефону.

– Це не просто зустріч, – стискаю кулаки. – Це мій бізнес.

– Поки що ні, – сухо відповідає він.

Я кидаю на нього короткий погляд.

– Дякую за підтримку.

– Я просто констатую факт.

Я закочую очі і відвертаюся до вікна.

Нарешті двері відчиняються і ми з Аланом встаємо з місць. Першим заходить чоловік у костюмі, потім жінка з папкою документів і ще двоє людей, які виглядають так, ніби звикли вирішувати долі чужих грошей.

– Місіс Сінклер, – звертається до мене жінка. – Рада знайомству. Містер Сінклер, – вітаються з Аланом. – Можемо починати?

– Так.

Я сідаю поруч з Алан, як і домовлялися. Люди навпроти нас.

– Отже, – починає чоловік, відкриваючи папку. – Ми зібралися тут для підтвердження виконання умов заповіту…Його голос звучить чітко, але слова пролітають повз мої вуха, хоча я ловлю головне.

“Право власності…”

“Передача активів…”

“Повний контроль…”

Моє серце починає битися швидше, бо це реально. Це дійсно відбувається.

– Прошу вас підписати тут, – жінка підсуває до мене документи.

Я дивлюся на ручку в своїй руці, а потім на Алана. Він киває мені і я підписую.

– Вітаю, місіс Сінклер, – чоловік усміхається. – Відтепер квітковий бізнес офіційно належить вам.

– Дякую, – промовляю у якомусь шоковому стані.

Не знаю, що шокувало мене більше: місіс Сінклер чи те, що я тепер дійсно власниця такого масштабного бізнесу. А можливо і те, і те.

– Вітаю, – Алан нахиляється трохи ближче. – Тепер ти офіційно у грі.

Я дивлюся на нього.

– Я і так була в ній.
 

Ми виходимо з переговорної і я більше не стримуюсь.