7. Весілля і колишня

Дівчина у відображені виглядає ніжною, тендітною, але точно не щасливою. Це моє відображення.

– Ти готова? – до гримерної заходить Міранда. У неї в руках мій весільний букет, що я буду кидати.

– Не знаю… Все так тисне на мене, – зізнаюся подрузі. – Я вже стільки разів пошкодувала про свій вибір.

– Мила моя, – вона обіймає мене. – Це не хороший вибір, але й точно не поганий. Так, тобі зараз страшно і це нормально… Та тобі потрібно бути сильною, якщо ти все ж таки хочеш мати свій бізнес.

Вона на всі сто відсотків вірно каже. Та це погане відчуття, що я роблюсь щось гидке, просто не покидає мене.

– Щоб не сталося, памʼятай, ми з Філом завжди на твоєму боці.

– Дякую, – міцніше обіймаю подругу.

– Якщо ти готова, то потрібно виходити в зал.

– Так, хвилину, – йде до дзеркала й підправляю макіяж, що трохи потік через мої сльози. – Можемо йти.

Мої батьки давно загинули, тож запрошувати на весілля мені й не було кого. З моєї сторони присутні Міранда, Філ та й брату я написала, але не знаю чи буде він. Зі сторони Алана купа людей.

Міранда веде мене під руку до вівтаря, де вже стоїть Алан в дорогезному костюмі. Свою ж сукню я взяла в оренду на один день, бо купувати сенсу немає. Мені не потрібна вона, як памʼять.

Я намагаюся не дивитися по сторонам, але це складно, бо тут занадто багато людей. Вони виглядають так, ніби прийшли не на весілля, а на якусь важливу ділову подію.

Міранда стискає мою руку трохи сильніше.

– Дихай, – тихо каже вона.

– Я дихаю, – відповідаю, хоча сама не впевнена.

Ми підходимо ще ближче і тоді я дивлюся на Алана, що стоїть рівно, спокійно, ніби все це для нього — звичайна справа. Дорогий костюм сидить ідеально, волосся акуратно вкладене… І не можу не визнати, що він виглядає сексуально.

Міранда передає мою руку йому.

– Якщо образиш її, то матимеш справу зі мною, – шепоче вона так, щоб чув тільки він, але я чудово все чую.

Алан ледь помітно посміхається.

– Прийнято.

Я закочую очі, але стримуюсь від коментарів.

Міранда відходить і тепер ми стоїмо один навпроти одного.

– Передумала? – тихо питає він, не відводячи погляду.

– Запізно змінювати рішення, – так само тихо відповідаю.

– Це точно.

Церемонія починається, але слова проходять повз мене. Щось про шлюб, про довіру, про спільне майбутнє. Як іронічно.

Я дивлюся на наші руки. Його пальці міцно тримають мої, але не боляче. Просто впевнено.

– Розаліндо, чи згодні ви… – голос реєстратора стає трохи голоснішим, вириваючи мене з думок і я піднімаю погляд.

– Так, – кажу, навіть не вагаючись.

Слово звучить голосніше, ніж я очікувала.

Він ледь помітно киває.

– Алане, чи згодні ви…

– Так.

Реєстратор щось говорить далі, але я вже не слухаю. Далі все відбувається занадто швидко: підпис, кілька формальних слів і все.

– Урочисто оголошую вас чоловіком і дружиною! – от і все.

Якусь мить панує тиша, а потім лунають оплески. Я здригаюся від цього звуку, ніби прокидаюся.

– Ну що, дружино, – тихо каже він, нахиляючись трохи ближче. – Гра почалася.

Я стискаю щелепу.

– Не забувай, що це лише гра.

Його губи розтягуються в легкій посмішці.

– Подивимось.

Далі нас вітають, дарують конверти і щось говорять. У натовпі я помічаю Філа та Міру, що не зводять з мене очей. Вони так само, як і я, нервують.

– Не думала, що ти дійсно це зробиш, – голос дівчини буквально повертає мою голову.

Перед нами стоїть блондинка у білій сукні, що також схожа на весільну. Відчуваючи щось дивне, я автоматично беру Алана по-під руку.

– Я людина слова, – коротко відповідає чоловік.

– Не познайомиш нас? – міцно стискаю його за передпліччя, щоб нагадати про себе.

– Звичайно. Розі, це Ніна – моя колишня наречена.

В цей момент я ледве втрималась на ногах. Він не міг попередити про те, що тут буде його колишня наречена? Це дуже шокуюча новина.

– Колишня й кохана, – уточнює дівчина, – А не то що ти!

– А чого це я не кохана? Ми кохаємо одне одного!

Алан перед весіллям чітко сказав, що воно фіктивне тільки для нас. Інші цього знати не мають, тож доведеться грати.

– Дуже сильно, – рука Алана опиняється на моїй талії і я ледве стримуюсь, щоб не відступити від нього.

– Тоді чому не було поцілунку? – Ніна схрещує руки на грудях, які в неї, доречі, ледве тримаються у сукні.

– Бо я ненавиджу проявляти інтимні почуття на людях, – брехня буквально вилітає з мого рота.

– А поцілунок це щось інтимне?

– Звичайно. – Алан підтримує мене. – Ніно, якщо більше питань немає, то ми пішли. Інші гості також хочуть познайомитися з моєю дружиною.

Вона відходить в сторону і ми йдемо далі. Опинившись достатньо далеко від неї, Алан говорить:

– А ти гарно брешеш.

– Ти також. Чому не попередив про неї? – обережно дивлюся на його колишню.

– Ревнуєш? – дурнувато посміхається.

– Ні. Шокована тим, що ти комусь подобаєшся, – язвито промовляю.

– Як грубо.

– Це тільки початок, – підморгую йому, та він лише закочує очі.

Решта дня проходить спокійно, що не може на радувати. Потім всі гості розходяться і ми з Аланом їдемо до його будинку, бо жити нам доведеться разом. Мої речі зранку забрали його люди, що були доволі агресивні.

Я вперше буду у його будинку, але не відчуваю ніякої ейфорії. Лише біль в ногах від незручних підборів.

Мушу визнати – будинок занадто розкішний, навіть для Алана.

– Ти один тут живеш? – від здивування в мене рот відкрився.

– Так. Іноді приїжджає сестра, - пропускає мене до будинку.

– Яка сестра?

– Моя.

– В тебе є сестра?!

– Ти нічого про мене не читала? – дивується. – Я все про тебе дізнався.

– Ой, ну вибач, в мене немає звʼязків, щоб дістати твоє досьє.

– Тобі достатньо було відкрити інтернет, Фостер, – з насмішкою каже він. – Хоча ні, ти тепер не Фостер, а Сінклер.