6. Дурна гра

За хвилину Алан рушив у нашу сторону, а я навіть не знала чи варто щось зробити. Я просто сиділа і дивилася, як він наближається. В теорії, я нічого поганого не зробила, тому мені немає чого соромитися.

– І як це розуміти, Фостер? – Алан зупиняється за два кроки від мене та Міранди.

Я мовчу, бо не знаю, що говорити. Відчуття, що мене спіймали на зраді, хоча це й близько не так.

– О, то ти і є той самий Алан? – подруга робить крок вперед і нахабно розглядає чоловіка.

– А ви..?

– Міранда, – простягає руку Алану. – Найкраща подруга Розі.

– Алан, але ти вже знаєш. Що це за ситуація? Чому ви тут?

– Як чому? Хоч весілля і не справжнє, але традиції ніхто не відміняв… У нас дівич-вечір, – нарешті розумію, що потрібно пояснити, що тут відбувається.

– У стриптиз клубі?

– Якісь проблеми? – Міранда робить крок вперед. – Я це все організувала, тож мені їх і озвучуй!

Алан проводить язиком по внутрішній частині щоки, потім робить крок назад.

– Жодних проблем, дівчата.

– От і чудово, – Міранда трохи розслабляється.

– Це був кінець шоу? – ми киваємо головою. – Тоді пішли. Я підкину вас додому.

– Який джентльмен, – саркастично говорить Міра, але бере свою сумочку.

Я вирішую промовчати, бо коктейль були хороші. Настільки, що перед очима все йде обертом.

За півгодини машина Алана вже стояла під моїм будинком. На вулиці було темно й тихо.

– Весілля завтра о четвертій вечора, – неочікувано говорить він. – Встигнеш підготуватися?

– Так. Міранда ж є у списку запрошених?

– Ти можеш запросити кого хочеш. Головне щоб весілля не зіпсували, – говорить байдужим тоном, але я не здивована.

– Адресу надішли у повідомленні, – відчиняю двері. – Ходімо, Мірандо.

– Так. До зустрічі.

Ми виходимо з машини і Алан не поспішає їхати. Вочевидь, чекає поки ми зайдемо до будинку. Ну точно джентельмен. Від цієї думки мені стає смішно, але я стримуюсь.

– Він козел, але манери має, – говорить Міранда, коли ми заходимо до будинку.

– Це так, але він мені не подобається у будь-якому випадку.

– Як скажеш, – знімає підбори. – У тебе є щось їсти?

– Так, пошукай на кухні… А я поки в ванну піду.

Я зачиняю за собою двері у ванну і нарешті залишаюся наодинці.

Я дивлюся на своє відображення у дзеркалі і кілька секунд просто стою. Волосся трохи розтріпане, макіяж ледь змащений, а очі блищать від алкоголю. Таке собі видовище.

– Ну і що ти робиш, Розі? – пошепки говорю до себе.

Весілля завтра. Я хмикаю і опираюся руками об раковину. Це навіть звучить абсурдно.

Фіктивний шлюб з людиною, яка зникла багато років тому з мого життя. А тепер нічого не хоче пояснювати. Але я не можу втратити бізнес, тож цей шлюб потрібен мені.

Я швидко змиваю макіяж, проводжу долонями по обличчю і глибоко вдихаю.

Треба заспокоїтися. Це просто угода. Нічого більше.

Я витираю обличчя рушником і виходжу з ванної.

– Я знайшла піцу! – кричить Міранда з кухні. – Правда, вона трохи підозріла на вигляд, але ми ризикнемо?

– Я вже ризикую значно більше, ніж хотіла б, – бурчу, заходячи до неї.

Вона сидить за столом, вже відкривши коробку, і дивиться на мене з тією самою “я зараз щось скажу” посмішкою.

– Що? – підозріло питаю.

– Ти бачила, як він на тебе дивився?

Я закочую очі і беру шматок піци.

– Ні-ні-ні! Тільки не це будь ласка…

– Чого?

– Мірандо…

– Ні, серйозно. Це був не просто погляд “що ти тут робиш”. Там було щось інше.

Я мовчу, жуючи піцу, бо не хочу вступати у цю дискусію, яка ні до чого не приведе.

– Він просто… дивний, – нарешті кажу. – І ця вся ситуація теж.

– Мгм, – киває вона. – Особливо момент, коли ти сидиш у стриптиз-клубі з іншим чоловіком, а твій майбутній чоловік дивиться на це, як на особисту образу.

– Він не мій чоловік.

– Поки що.

Я зітхаю і відкидаюся на спинку стільця.

– Це помилка, Мірандо.

– Можливо, – вона знизує плечима. – Але ти вже в цій грі.

Я кривлюся.

– Ненавиджу ігри. Тим паче такі.

– А мені здається, тобі просто не подобається, що ти не контролюєш ситуацію.

Я піднімаю на неї погляд.

– Я все контролюю.

Вона лише усміхається.

І ця усмішка мене дратує більше, ніж слова.

– Як скажеш, – піднімається зі стільця. – Я залишуся у тебе сьогодні, щоб ти раптом не втекла з міста вночі.

– Дуже смішно.

– Я серйозно.

Вона йде у ванну, а я залишаюся на кухні й дивлюся у вікно. Темрява. Ліхтарі. І порожня вулиця.

Телефон на столі раптово засвічується. Це повідомлення і я чудово знаю від кого.

Я завмираю на секунду, а потім беру телефон у руки.
 

Алан:

Не запізнись завтра.

Я хмикаю й починаю друкувати відповідь.

Я:

Сподіваюсь, що не передумаю!

Алан:

Не передумаєш.

Самовпевнена скотина.

Я кидаю телефон на стіл і відводжу погляд. Дурна гра у кохання, яку я вже ненавиджу.

Любі, не забувайте будь ласка ставити вподобання на цю книгу і додавати до бібліотек, щоб не пропустити оновлення ❤️ Люблю Вас