5. Sexy Boy

– Чекай, а як же дівич-вечір? Весілля можливо й не справжнє, та традиції ніхто не відміняв! – Міранда хитає келихом з вином у різні боки, поки говорить. – Є якісь побажання?

– А це обовʼязково?

Сказати чесно – я вже й про пропозицію жалкую. Це одне з найдурніших моїх рішень. Треба було хоча б все ідеально зважити, а не діяти на емоціях.

– Звичайно, мила! Так… Я тебе розумію, – встає зі стільця, і я чую цокіт її підборів, навіть крізь гучну музику, – Тобі все буде здаватися поганою ідеєю, але повір мені: вечірка перед весіллям – саме те, що тобі потрібно!

Слова подруги звучать сумнівно, але я погоджуюсь. Все ж таки, вона вже проходила через це. І не важливо, що врешті-решт вона подала на розлучення.

Міранда викликала таксі і ми поїхали кудись. Скільки б разів я не питала куди ми їдемо, вона не відповідала. Лише підозріло посміхалася. Мені це вже не подобається.

Таксі зупинилося біля будівлі і я побачила неонову вивіску «SexyBoy».

– Тільки не кажи, що ми приїхали у стриптиз клуб?

– Так! Виходь, – подруга платить за таксі, тому я виходжу перша, а потім вже й вона. – Ти не в захваті?

– Не те щоб не в захваті… Просто це геть не те, про що я думала.

– Хіба тобі не хочеться подивитися на гарненьких чоловіків? Алан звичайно теж красунчик, але відчуваю, що стосунки у вас будуть натягнуті… Тому я вирішила, що тобі варто відволіктися і помацати накачені тіла красунчиків!

– Ну ти й збоченка!

– Так само, як і ти, Розі!

Міранда бере мене по-під руку і веде до входу. Не скажу, що я проти, але всередині якесь дивне напруження.  Я роблю глибокий вдих, коли ми переступаємо поріг клубу.

Темрява одразу огортає, розрізана лише неоновими вогнями. Музика віддає у грудях, змушуючи серце битися швидше. Тут пахне алкоголем, парфумами і ще чимось солодким, від чого трохи паморочиться в голові.

– Ну як тобі? – Міранда нахиляється до мене, перекрикуючи музику.

– Неочікувано, – чесно відповідаю, озираючись.

– Це тільки початок, мила, – вона хитро усміхається. – Бо в мене для тебе сюрприз.

Я повільно повертаю до неї голову.

– Мені вже не подобається, як це звучить.

– Пізно, – вона підморгує і тягне мене до столика ближче до сцени.

Ми сідаємо, і майже одразу з’являються напої. Я роблю ковток, намагаючись розслабитися, але всередині все одно є якесь дивне передчуття.

Світло приглушується ще більше. Музика змінюється. І тоді я бачу чоловіка.

Він виходить на сцену впевнено, ніби це його територія. Високий, з чітко окресленими плечима, що напружуються під світлом софітів. Рухається плавно, але в кожному русі відчувається спокуса.

М’язи на руках чітко вимальовуються, коли він піднімає їх угору, а лінія спини виглядає так, ніби її вирізали по ідеальному ескізу. Кожен рух продуманий, точний, і водночас легкий.

Я ловлю себе на тому, що не відводжу погляду.

– Ну? – Міранда штовхає мене ліктем. – Я ж казала.

– Ти хвора, – бурчу, але усміхаюся.

Він підходить ближче до краю сцени, і його погляд ковзає по залу… поки не зупиняється на мені. Чорт. Я відразу роблю ще ковток.

За кілька секунд він уже біля нашого столика.

– Для нареченої, – каже з легкою усмішкою.

– Я її вб’ю, – шепочу, не відриваючи від нього погляду.

– Потім, – задоволено відповідає Міранда.

Він рухається поруч зі мною, трохи нахиляється, але не переходить межу. Усе виглядає скоріше як гра, ніж щось серйозне.

– Розі, – кажу, сама не знаючи навіщо.

– Деніел, – відповідає він.

Його голос спокійний, без зайвої награності.

– То ти наречена, – він трохи схиляє голову.

– Ще ні, – знизує плечима. – Поки що тільки планую.

– Сміливе рішення.

– Скоріше відчайдушне.

Він усміхається і продовжує танець, а я ловлю себе на тому, що розслабляюся. Це… навіть весело.

На кілька хвилин я справді забуваю про все.

Музика поступово стихає. Деніел робить останній рух, трохи відступає, і в цей момент мій погляд випадково ковзає до входу.

Я завмираю, бо там стоїть Алан. Руки в кишенях, постава розслаблена, але погляд спрямований прямо на мене. З усіх місць у місті, чому він саме тут?

І, судячи з виразу його обличчя, він бачить усе.

Абсолютно все.