3. Рішення

– Він прям так і сказав тобі? 

– Ну він не сказав цього на пряму, але підтекст був, – роблю ковток кави і відставляю горнятко.

– Точно? 

– Так! У нього є якийсь прихований мотив, і я більш ніж впевнена, що він не дуже пристойний. 

– Чого ти так одразу… Можливо він просто гей, якому потрібно прикриття у вигляді гарненької дружини.  

Я не стримуюсь і пирскаю від сміху. Це звучить навіть абсурдіше, аніж моя теорія про змову з моїм братом. 

– Що таке? Так завжди буває у серіалах, – Міранда обурено сьорбає каву і відвертається від мене.

– Мила, Алан тоно не може  бути геєм… Ти ж сама знаєш, яка енегія йде від  таких чоловіків, навіть, якщо вони хочуть приховати свою орієнтацію. – дістаю мобільний і знаходжу в інтернеті фотографію чоловіка. – Ось… Хіба він схожий на гея? 

Міранда бере до рук мій телефон, уважно вдивляєтья у фотографію, і навіть дивиться декілька інших.

– Визнаю – він не гей. – віддає мені назад телефон. – Але визнай, що це була прикольна теорія.

– Визнаю.  

Міранда задоволено клацає пальцями і відкидається на спинку стільця. У кавʼярні порожньо, бо вже не робочі години. Ми ж чекаємо на Філа, що закриває зміну. 

– Тоді, – подруга робить дивну паузу, – Я думаю, що він зацікавлений у тобі сексуально. 

– От я цього і боюсь! Раптом він думає, що я якась доступна дівчина, якщо хочу таким чином отримати бізнес? 

– Ситуація точно не на твою користь… 

Я важко зітхаю, коли до зали виходить Філ. 

– Про що говорите? – сідає поруч. – Досі про Алана? 

– Так, – синхронно з Мірандою киваємо головою. – Я схожа на повію? 

– У цьому одязі чи взагалі? – хлопець критично оцінює мій наряд і я готова дати йому ляпаса за це. 

– Взагалі. 

– Ні. Та і в цьому наряді – також ні. 

– У заповіті нічого не сказано про те, що ми повинні займатися сексом під час нашого шлюбу… Немає ж? 

Я поспіхом виймаю папірці з сумки і ми втрьох схиливши голови починаємо читати. Першим говорить Філ: 

– Жодного слова про близькість у будь-яких проявах. 

– Точно. – Міранда. 

– Супер, – полегшено зітхаю. – Тоді я не бачу причин відмовлятися від бізнесу.

– Це супер ризикове рішення, але я також думаю, що варто спробувати. – Міранда торкається моєї руки для підбадьорення. – І я зберу тобі все необхідне для самозахисту. У Алана точно дивні мотиви, тож краще бути готовою до неочікуваних проблем. 

– Ще зробимо тобі кулон з пристроєм відстеження, – Філ дістає свій телефон. – У мене якраз є знайомий, що займається подібним. 

– Та не думаю, що це потрібно… 

– Потрібно!! – в унісон говорять вони, і я розумію, що краще не заважати їм, бо ще вирішать мені вживити під шкіру якийсь чіп.

Після двадцяти хвилин мовчання, я вирішую, що варто нагадати про наші плани піти у клуб, і ми нарешті виходимо з кавʼярні. Повітрю на вулиці тепле й приємне. Навіть не хочеться сідати у машину, але гучна музика й коктейлі чекати не будуть.

Клуб зустрічає нас гучною музикою і миготінням світла. Тут людно, тісно і занадто голосно, але саме  цього мені зараз і хочеться. Щоб просто не думати. – Сьогодні ти відриваєшся, – Міранда тягне мене до бару. – Без “але”.– Звичайно! – погоджуюсь я і замовляю перший коктейль.

Алкоголь приємно обпікає горло, і вже за кілька хвилин я відчуваю, як напруга відступає. Ми танцюємо, сміємося, щось кричимо одна одній у вуха, хоча нічого не чуємо. Світ стає простішим. Легшим. І мені це подобається.

– Ти сьогодні небезпечно гаряча, – нахиляється до мене якийсь хлопець, коли я повертаюся від бару.

Я злегка усміхаюся.

– Це ти всім так кажеш?

– Тільки тим, хто цього заслуговує, – він не відступає, але й не лізе надто близько.

Я оцінюю його поглядом. Симпатичний. Високий, темне волосся, трохи зухвала посмішка.

– І як тебе звати, експерте? 

– Марк, – простягає руку. 

– Розі.

Він легенько торкається моїх пальців і не відпускає одразу. Хоче, аби я зрозуміла, що він веде гру. 

– Потанцюємо?

Я на секунду вагаюся, але потім знизує плечима.

Чому б і ні? Я вільна, і до того ж – молода, дівчина. 

Музика змінюється на щось більш ритмічне, і ми змішуємося з натовпом. Марк тримається впевнено, іноді трохи наполегливо, але не переходить межу. Його руки ледь торкаються моєї талії, і я дозволяю це. Бо це просто танець. Просто вечір. Просто спосіб не думати.

– Ти тут часто буваєш? – кричить він, нахиляючись ближче.

– Ні. А ти?

– Тепер буду частіше, якщо ти тут.

Я закочую очі, але усміхаюся.

– Не перегинай.

– Я серйозно.

Його погляд затримується на мені трохи довше, ніж потрібно, і я раптом відчуваю щось дивне. Мені стає некомфортно поруч з чоловіком. 

– Мені потрібно до подруги, – швидко кажу і відступаю назад, щоб втекти. 

Марк киває, але ловить мою руку.

– Даси номер?

Я дивлюся на нього кілька секунд.

– Можливо… якось іншим разом.

Він усміхається, ніби вже звик до таких відповідей.

– Я знайду тебе, Розі.

– Спробуй, – кидаю через плече і повертаюся до Міранди. 

Це ж не якийсь маньяк? Бо погляд був дивний… Такий, ніби я була його жертвою. Або, це вже дає про себе знати, моя психіка, яка не витримує десятки фільмів про серійні вбивства. 

Ще кілька коктейлів, ще трохи танців — і світ починає плисти.  Не критично, але достатньо, щоб зрозуміти: пора додому. Я забуваю за Марка і його погляд. 

– Я поїду, – кажу друзям, коли виходжу на вулицю.

– Напиши, як доїдеш! – кричить Міранда.

– І не виходь заміж сьогодні вночі! – додає Філ.

Я сміюся і сідаю в таксі, яке завчасно викликала. 

Місто за вікном розмивається у вогнях. Я відкидаюся на сидіння і заплющую очі.

Тиша.

Нарешті.

І разом із нею повертаються думки.

Алан.

Його погляд.

Його слова.

“І ти хочеш його не менше, ніж я.”

Я стискаю губи.

– Та ну… – тихо видихаю.