VI

Іванові надто швидко довелося зрозуміти, що таке гірке життя. Суворе дитинство промайнуло в одну мить й залишило після себе надто багато відкритих ран. Вулиця виховувала його до повноліття, тож довелося підкорятися її правилам та законам. Доволі рано хлопець навчився битися, швидше за інших кивати п’ятами та грабувати.  Спочатку це були мілкі крадіжки - кілька гривень на скудний сніданок або старий затертий годинник, який потім обмінювався у ломбарді. Це була вимушена міра: або ти, або тебе. Але жадність охоплювала малого Івана і те набуло більших об’ємів. Гаманці, коштовні прикраси, підпільна торгівля, проникнення зі зломом до банку - все для блага свого майбутнього життя. Цікаво, і як це його досі не засадили до в’язниці? Хоча остання ювелірка таки засадила, тільки не зовсім до в’язниці.

Іван жбурнув обгортку батончика у інший бік кімнати. Минулася перша гра, а складалося враження, що воля так і не наблизилася. Зовсім. Чоловік злісно прийнявся розтирати хвору ногу. Навіть гени йому не зарадили. Та Іван не звик складати руки й хилити голови. Якщо доля не допомагає йому, то він пошле її і впорається самотужки. План був майже зібраний, залишалося лише почекати.

Одразу ж після гри чоловіка привели до його кімнати і, як завжди, почали закривати двері. Було надто мало часу, аби щось вдіяти, тож доводилося викручуватися самотужки. 

Охоронник зайшов до кімнати, щоб забрати залізну миску.

-Як же болить, чорт! - і Іван шубовснувся просто на холодну й брудну підлогу, як тільки вартовий попрямував до дверей, підтягуючи до себе нібито зневічену ногу. - Допоможіть же! 

Але охоронник не рухався, лиш мовчки очікуючи, коли залізні двері позбавлять його цього видовища. Це грало на руку чоловікові і долонею він занишпорив підлогою. Десь тут він спеціально залишив свою відмичку, з якою не розлучався ніколи. А, ось вона! Залишилося підкласти під двері. Іван вдав, ніби збірається підповзти до охоронця, та той гидливо і трохи перелякано відступив на кілька кроків. 

-Знеболююче! - видавив з себе чоловік, після чого з глухим гулом опустив руку. Двері ось - ось мали б закритися. Залишалися секунди. Охоронець вже попрямував до інших дверей. 

- Спритність рук і жодного шахрайства, бовдур, - тріумфно здійнявся з підлоги Іван, коли між підлогою та дверима залишилася лише невелика щілина. Якраз згодиться, аби просунути пальці й підняти двері. 

Тепер він сидів й вичікував ту мить, коли охоронці будуть змінятись. В нього було менше ніж півхвилини, аби втілити свій план, та години очікування цього моменту. Почулися кроки. Іван здійнявся і швидко перетнув кімнату. Щілина пропускала трохи того світла, яким була освітлена кругла кімнати. Чоловік влігся коло дверей та припав до роззіва поглядом. Охоронці дійсно збиралися йти, аби передати вахту колегам. Отже, скоро буде час йти і Іванові. 

Але, попри очікування, колеги прийшли до кімнати самі. Грабіжник вилаявся під ніс, розуміючи, як швидко йому обірвали усіляку надію. Він вже збирався відкотитися на середину й встати, але його погляд прикіпів до чогось у руці нового охоронця. Воно було схоже на наручний годинник, однак деталей не було видно. Вартові перемовлялися між собою без слів, аби їх не змогли підслухати полонені. Річ була передана від одного чоловіка іншому і в цей момент Іван впізнав її. Це був дійсно годинник, який належав Віктору. Як досвідчений грабіжник, Іван запримітив його ще з самого початку. Але тепер була ще одна нова деталь - плями крові. Під час передачі одна краплина зірвалася зі шкіряного ремінця й впала донизу. 

Іван зрозумів, що гравцям тепер не варто сподіватися на добропорядність Віктора. І взагалі ні на чию добропорядність. Тих, хто програли - вбивають. Ось і вся загадка, вся арифметика. Чоловік перекотився на спину та затулив очі руками. Його одяг забруднився остаточно, але до того йому вже було байдуже. Віктора вбили, і завтра на його місця може бути він. Помирати Іванові не хотілося, тим паче так безславно. Вирішення проблеми прийшло достатньо швидко. Хитке, та все ж така рішення. Чоловік просто нікому нічого не скаже. Йому буде легше перемагати, коли усі інші не надто й намагаються зайняти перші місця. Коли усі інші не підозрюють, яка кара буде за програш.       

Іван якомога тихіше встав та обтрусив одяг. Перед очима й досі майоріла краплина крові, яка впала з годинника. Остання думка, яка відвідала грабіжника перед тим, як він покрокував до матрацу, була приблизно такою:

                                  Треба вшиватися. Негайно.