І

Я стояв на узбіччі і дивився на магазин, що був через дорогу. Здавалося він поєднував в собі дві різні філософські єства – смерть та естетику. Та так витончено, що про перше ніхто не майже не здогадувався. Товар цієї крамниці, перш ніж проявити комусь прекрасне, мав відчути дотик холодної й німої танцівниці. 

Видихнувши, я швиденько попрямував до того магазину, щоб придбати їхній товар. Мусив поспішати, адже потрібно було встигнути на зустріч. Пропустивши хлопця, який виходив з крамниці, я увійшов всередину. Зверху донизу все було заставлено товаром. Напрочуд приємний запах огортав покупців. Недалеко в кутку стояла продавчиня і метушилася біля полиць. Вона мугикала собі під ніс, пошепки наспівуючи невідому мені пісню. Її руде волосся, зібране в хвіст, струмилося спиною. 

- Можете мені показати троянди? – я відволікав її від заняття.

- Так. Звісно, – мовила вона, продовжуючи впорядковувати якісь квіти, а потім повернулася до мене.

- Вам які? – посміхнулася продавчиня так, як це личило вихованій людині.

Я поглянув на її фігуру. Важко було не помітити, як фартух огортав її чудове струнке тіло, підкреслюючи її чарівні принади. «Денисе, зберися», - мовив сам до себе, аби остаточно не розгубитися.

- А які є? – я перевів погляд на її обличчя і подивився в гарні очі навпроти. Вони блищали, мов два озерця під промінням ранкового сонця. 

Дівчина почала розповідати про різні троянди і ціни на них. Десь опісля п’ятої чи шостої назви квітів, я остаточно заплутався. Коли продавчиня зупинилася, я просто тикнув пальцем на котрийсь з вазонів. На мій погляд, квіти, що струнко стояли у ньому, були прекрасними.

Продавчиня одразу почала обрізати шипи на трояндах. Вона робила це вправно й не припинила навіть тоді, коли вколола палець. Маленька краплинка крові зірвалась зі шкіри і капнула на підлогу.

Невдовзі я вийшов з квіткового магазину, тримаючи гарно загорнуті й перев’язані червоною стрічкою білі троянди. Тепер можна було сміливо йти на побачення з Анею. Я поринув у спогади. Наше знайомство відбулося випадково, десь з місяць тому назад. І букет, що я нервово стискав у руці, мав ніби ознаменувати нашу невеличку річницю.

***

Пам’ятаю справа була так. Одного разу я примудрився зайти до кав’ярні, що була неподалеку театру. Тоді мені неочікувано схотілося випити кави. За барною стійкою стояла прекрасна дівчина з сірими очима та білявим волоссям. Її тендітна усмішка нагадувала мені червоного метелика, який ніби збирався злетіти кожного разу, як баристка починала говорити..

Я замовив Еспресо та хотів було продовжити розмову, щоб познайомитися з дівчиною і запросити її на побачення. Так, вона мені сподобалася. Проте, ще не встиг я сказати щось, а вона вже обслуговувала іншого клієнта. Та я не збирався здаватися. Мені таки хотілося хоча б спробувати познайомитися. Трохи поміркувавши, я вирішив залишитися у кав’ярні. Розрахунок був на те, що обідня перерва ось-ось мала закінчитися і відвідувачів повинно стати менше. 

Невдовзі сталося так, як і планувалося. Крокуючи до стійки, я завернув до смітника і викинув туди паперовий стаканчик. В наступну мить за стійкою вже стояла чорнявка. Я вже бо хотів подумати, що не судилося, та наступної секунди в мене з’явилася нова думка. Я продовжив йти до баристки.  Справа в тім, що я вирішив (можливо, на перекір долі) познайомитися таки з брюнеткою. «Ну й що, що інша», - міркував я. Як виявилося,  її звали Анею.

***

На годиннику було сорок хвилин дев’ятої. Я стояв біля кафе та чекав на мою дівчину. Вона запізнювалася, і я вкотре перевів погляд на годинникову стрілку. Доводилось заспокоювати себе тим, що всі дівчата так роблять. Хоча на мою це було не схоже. Хвилин через десять я почав нервувати, походжаючи із сторони в сторону. Легенький вітерець поніс по тротуару якусь газету. Автомобілі їздили по дорозі. Ніби так все, як завжди. Якийсь комар сів на мою шкіру, бажаючи поласувати людською кров’ю. Я хотів було замахнутися рукою, щоб позбавитися від нього, та передумав. Так він міг залишити по собі слід та забруднити одяг. 

Очікування продовжувалися. Тривога наростала.  Серце почало збиватись з ритму й боляче битись о ребра. Неприємний ковтун застряг у горлянці і гіркотою розповзався по тілу. Погане передчуття липкими обіймами повисло на плечах.

Раптом мій смартфон заграв і від неочікуваності я здригнувся. Зі звуку стало зрозуміло, що прийшло якесь повідомлення. Я швидко дістав гаджет з кишені джинсів. На екрані світився час. 20:55. Розблокувавши смартфон відбитком пальця, виявив що то було повідомлення у Viber від Ані. Я швидко відкрив його та прочитав вміст. Від того, що там написано моє волосся не стало дибки тільки тому, що було коротко стрижене.

Твоя красуня у нас. Якщо не прибудеш за вказаним місцем через дві години, то завтра знайдеш її мертвою.

Нижче було прикріплено карту. Я швидко впізнав закинутий завод, розташований на околиці нашого міста. Тривога переросла в страх і паніку. Годинникова стрілка напрочуд гучно відрахувала першу хвилину часу.