17

Та що ж ти будеш робити! Залітаю до аудиторії в останню мить, разом із дзвоником, важко дихаю та згинаюся навпіл. Майже задихаюся. Ну Кожинський, ну я з тобою ще пограюся!     

- Любімова, а я бачу Вам іспит не важливий? - Здригаюся, Анфіса Дмитрівна не вибачає запізнень, навіть якщо це просто консультація до іспиту.     

- Вибачте, дуже важливий, - кліпаю переляканими очима.     

- Дуже сподіваюся, що це так, - зводить брови та я швиденько сідаю.     

- Ти де була? - Юлька штовхає мене ліктем, а я зціплюю зуби згадавши чому саме запізнилася.     

- Тому що Кожинський вирішив зі мною пограти у кішки мишки, - шиплю. Навіть не обертаюся до дівчат, я вже знаю яка буде реакція. Оля мрійливо зітхає, а Юлька охає.     

- Він що сам підійшов до тебе? - Оля не може повірити, та я й сама не дуже вірю в те, що відбувається.     

Ми усі удаємо, що записуємо приклад з вищої математики. Напевно, потрібно було б і записати, але де там, у нас у голові тільки хлопці.    

- Значить так, ти просто повинна вирішити ситуацію з залицяльниками для нас, - ооо, а я бачу Юля то розмріялася.     

- Ага, я тобі завтра список принесу, хто з них вільний, галочкою відмітиш хто тобі подобається, - зло посміхаюся. Як вона собі це уявляє? “Вирішити ситуацію з залицяльниками для нас”, неначе там стадо баранів, а я просто приведу тих, кого вони хочуть.     

- А мені можна? - Оля вже поквапилася, я обертаюся.     

- А нащо тобі? - Ну реально, вони знущаються?     

- Як це? - Не розуміє подруга.     

- Ти коли зробиш свій вихід в одному ліфчику по головному корпусі, я думаю, що залицяльників буде хоч відбавляй, - підморгую, на що Оля тільки зло зітхає.     

Усі вже вийшли з аудиторії, а мене затримали. Я стою і вже хвилин п'ять вислуховую яка ж я гарна дівчинка і чого це дозволила собі сьогодні запізнитися. Дуже хочеться звести очі до гори та послати усе якнайдалі. От чого усі думають, що у мене одне навчання в голові? Я вчилася весь семестр, та все одно, щоб отримати свій автомат, повинна мало чи не дупу всім підлизувати!     

Та це ще були не усі сюрпризи. Вислухавши недоречну промову, я виходжу з аудиторії та бачу... Як хлопці Кожинського труться біля Юлі та Олі, а ті вже готові тертися об них як кішки. А найголовніше, що Кожинський стоїть навпроти мене, схрестивши руки на грудях та нахабно дивиться мені в очі.     

- Кеті, уявляєш, нас запрошують у кіно, - ох, як неочікувано! Видавлюю з себе усмішку, от же скалка в дупі! Вирішив діяти через подруг?     

- Ох, я так рада за вас дівчатка, бажаю вдалого вечора, - посміхаюся та вже розвертаюся, щоб піти, як Ден виринає біля мене.     

- Ми запрошуємо всіх, - а я бачу, що він не звик до відмов.     

- Боюся, що в мене не вийде, - мило посміхаюся, на що Кожинський примружує очі.     

- Невже не знайдеться пару годин, щоб просто відпочити?     

- Вечори зараз холодні, а я загубила шапочку... Так що боюся ніяк не вийде, - скрушно зітхаю та дивлюся на засранця.     

- Я думаю, що зможу виправити це, - і моє серце завмирає, коли він протягує свою руку та заправляє моє пасмо за вушко.Як же він мене злить, але його дотики змушують мене танути біля нього.     

- І як же ти це зробиш? - Він зазирає мені в очі, та так, що я впевнена, що він хоче мене поцілувати.Ден хоче мене поцілувати... Агов, всесвіт, у тебе там все добре?