5

Виходжу з аудиторії як боязливе мишеня, яке від будь-якого звуку готове залізти назад до нірки. Оглядаюся, начебто нікого немає, роблю один крок, другий...     

- Бу, - викрикую та підстрибую на місці. Оля сміється так, що навпіл згинається, ну дурне!    

- Ти що зовсім сказилася? - Кричу я, - якого..., - не встигаю завершити свій монолог, як мене дівчата з обох боків починають штовхати, не розумію що відбувається. Спостерігаю за ними, обертаюся та у мене мову віднімає.    

Стоїть уся компанія Кожинського та дуже уважно нас розглядає. Що відбувається? Дівчата починають дурнувато посміхатися, Юлька навіть три ґудзики на блузці розстібає. Вони ж все бачать, це виглядало як мінімум тупо.     

Я не розумію у чому річ, тому що інші студенти теж починаюсь зупинятися та дивитися на нас. Денис дивиться на мене, прямо в очі, та у мене подих перехоплює... Я, мабуть, сплю, це сон, сто відсотків заснула на тій сумній консультації.     

Я перша приходжу до тями та починаю штовхати дівчат. Це все звісно добре, але з боку має смішний вигляд.     

- Пішли, - шепочу дівчатам та штовхаю їх у бік, ті неохоче та все ж таки йдуть.     

- Що це в біса було??? - Не стримуюся я.     

- Та вони голови від нас втрачали, зуб даю, скоро знайомитися підійдуть! Тільки чур - Сергій мій! - Погрожуючи каже Оля, а я тільки очі закочую.     

- Ага, два роки ти їм не потрібна була, а сьогодні вийшла, як зірка засяяла, вони усі просто розум від тебе втратили, - посміхаюся, дивлюся на подругу, а та йде з таким виглядом, неначе і такий варіант можливий.     

Не хочу її засмучувати, тому мовчу про те, що вона вибравши сьогодні поспати на пів години довше, навіть не нафарбувалася, волосся зібране у сумнівну зачіску, а її пом'ятий спортивний костюм, під здоровенним пуховиком, явно не найсексуальніший одяг.     

- Юлька, а ти чого йдеш неначе зачарована? - Оля повертається до Юлі, і я дійсно помічаю, що та мрійливо посміхається і навіть не чує про що ми говоримо.     

- Дівчата, мені Діма підморгнув, на мене дивився, посміхався, а потім підморгнув, - ого, все, клієнт скоріше мертвий ніж живий... Все, дві хвилини, та ми усі втратили розум. От навіщо хлопці таке зробили?  

У мене пищить телефон, бачу, що це Джо, вже боюся відкривати його повідомлення. А якщо і справді дупу свою пришле? Ех, а чого б не помилуватися? Швидко натискаю на повідомлення.     

“Ви такі смішні з твоїми подружками, так червонієте, хлопці зацінили”      

От же ж дідько!!! Він що з компанії Кожинського? Мої руки починають тремтіти... Бути цього не може, він знайомий з Деном? Думок про те, що це Ден, у мене навіть не виникає, не може ж доля подарувати мені такий подарунок?