21. Маша|Тимур. Ще одна крапля і Я буду боротись

Коли підʼїхали до дому, Тимур чомусь втупився кудись вбік підʼїзду. Я прослідкувала за його поглядом і одразу побачила красиву струнку та високу білявку. Тимур мовчав і не виходив з машини, можливо, знав її?

А мені чомусь згадалось те повідомлення... Вона хотіла зустрітись. А потім якась дівчина стоїть під його підʼїздом. Якби він її не знав, то б просто не звернув уваги, але ж він зреагував.

— Твоя знайома, — хотіла, щоб звучало, як питання, але вийшло скоріш твердження.

— Так, — Тимур кивнув.

Я цю красуню авжеж не знала... Значить, з бізнесом повʼязана вона не була.

— Значить, на тебе очікує, — я знов просто констатувала факт.

— Я на секунду. Почекай тут, — сказав він і швидко вийшов з машини, навіть не давши мені і слова сказати.

Я зітхнула.

Він швидко і впевнено закрокував до неї. Підійшов. Вона усміхнулась, як тільки його побачила. Реакцію Тимура ж я не змогла відслідкувати, бо якщо та дівчина стояла до мене практично обличчям, то він — майже спиною.

Потім усмішка зникла з її обличчя, вона опустила голову і погляд кудись в землю.

Невже, це була його дівчина до мене? Але я не памʼятаю, щоб він заводив серйозні стосунки... А що якщо він під тиском батьків вирішив показати їм когось «більш серйозного»? Він же завжди гнався за їхнім схваленням.... Що, якщо я просто кращий варіант на показуху?

Ставало боляче від однієї думки про це....

Схоже, вона навіть заплакала, бо її рука весь час терла очі. Ні, вона не істерила, однак очі вочевидь наповнювались сльозами.

Щира. Він їй дійсно подобається, а може й більше.

Шокована цією картиною, я відчувала біль. Не знала, що почне розказувати Тимур, однак не була впевнена, що правду.

Їхня розмова раптом перервалась і він розвернувся та пішов до машини.

Дівчина, опустивши голову, теж розвернулась і пішла геть.

Тимур йшов рішуче.... Підійшов до машини, сів всередину.

— Це не те, що ти подумала, — сказав він, подивившись на мене.

— Звідки тобі знати, що я подумала, — я зітхнула.

— Це було... На одну ніч. Після клубу, — продовжив на одному подиху. — Я ревнував тебе і ось до чого це призвело. Але ми з тобою тоді ще не зустрічались, Машо.

— Я розумію, — коротко сказала я.

Хоча набагато легше від цього не ставало. Тимур завжди був бабієм. Його дівчата на одну ніч раніше ніколи не чіпляли мене, але зараз... Коли я побачила, що по суті це така ж сама дівчина, як і я, а не якийсь нічний метелик, все бачилось під зовсім іншим кутом.

— Машо... — він торкнувся моєї долоні, але тіло інстинтивно відреагувало так, щоб відсторонитися.

— Відвези мене додому, — сказала якимось не своїм голосом.

— Всі твої речі, все тут, — нагадав він. — Машо, ну це несерйозно... Я ж кажу тобі, це було на одну ніч, я просто сильно ревнував тебе до Діми! І ми не зустрічались! — знов навів він свій основний аргумент.

— Тимуре, будь ласка, відвези...—  я відчувала, що в моїх очах стоять сльози.

— Ти вже вдома, — продовжив сперечатись він. — Думаєш, я тебе просто так запросив? Думаєш, я грав? Ні, ти завжди мені подобалась, — раптом перейшов на відвертості він.

— Буквально секунду тому ти навпаки казав, що ми були вільні, бо ж зустрічались не по-справжньому, — якимось аж надто спокійним голосом сказала я.

Правда, все не могло бути так добре.

— Нас з нею нічого не звʼязує...

— В неї є твій номер, — не знаю, навіщо я зізналась, що бачила те повідомлення.

— Звідки ти...

— Невже я не заслужила на правду? — я подивилась йому в очі.

— Я не обманюю! Добре, ми були в клубі, вона втішила мене, одна ніч...

— Тоді, памʼятаю, — я кивнула.

— Машо, — він знов спробував торкнутись мене, тепер щоки, але я знов відсторонилась.

— Виклич мені таксі, раз не хочеш відвезти, — не знаю, як я ще тримала свій голос.

— Ти ж не така, я знаю! Ти маєш зрозуміти мене, ми тоді не зустрічались... Я не зраджував чи щось таке....

Але від того чомусь не ставало менш боляче.

Саме так я хотіла відповісти, але не стала. В якомусь сенсі Тимур авжеж мав рацію... Однак, навіть якщо і так, я не могла думати раціонально... Перед очима була та дівчина. Не якесь стерво, а така ж сама закохана і наївна, як я.

— Ну Машо, не мовчи... Покричи на мене, який я дурень! Я знаю це, знаю... Я не хочу тебе втрачати, я кохаю тебе, це правда, — він подивився мені в очі.

Казав щиро... Так щиро. Можливо, йому треба було йти в актори, а не бізнесмени.

— Тимуре, я хочу додому, — ще раз сказала я, відвівши погляд. — Не буду говорити про це все...

ТИМУР

***

Побачити Олю прямо під будинком було неочікувано. Вона здавалась мені такою легкою і непривʼязаною ні до чого, а тут на тобі...