18. Тимур|Маша. Поцілунок і більше.

Тимур

Батько дивився на мене злегка засмученим поглядом. А може, то в нього на обличчі було почуття провини, не знаю.

— Я не знаю, ніби і розумію, що ти в якомусь сенсі маєш рацію, однак мені важко прийняти це, — нарешті сказав він.

— А доведеться прийняти, — я зітхнув. — Артем потребує вашого схвалення в цьому випадку, я знаю. Він хоч і тримається стійко, але все одно дуже переживає.

— Думаєш?...

— Впевнений, — я кивнув. — Йому дуже важлива ваша з мамою думка. Та й Кріс переживає. Навіть не уявляю, як їй в цій ситуації.

— Про це я якось не думав...

— Та я так би теж може не подумав, але зараз, коли живу з Машею, починаю більше про все задумуватись...

— До речі, як у вас з Машею? — батько подивився на мене.

Це було неочікуване запитання. Але я знав, що можу спокійно відповісти.

— Добре... Ніби, — я злегка насупився, згадавши про її Діму.

— Маша — дуже хороша дівчина, бережи її, — сказав батько.

— Так, — я усміхнувся.

— Дякую тобі, що поговорив зі мною, — раптом сказав він. — Я поговорю з мамою та з Артемом. Все буде добре.

— Я радий, — я усміхнувся. — Тоді підемо до всіх?

— Давай, — він кивнув.

Після цього ми повернулись всередину. Мама, Кріс та Маша попересідали і тепер сиділи всі разом і про щось розмовляли. Артем сидів окремо і щось читав в мобільному.

Батько підійшов до брата, сказав йому щось на вухо, після чого Артем встав з-за столу і вони вийшли зі столової. Тим часом Кріс, мама та Маша щось весело обговорювали. Здається, атмосфера трохи розрядилась і це не могло не радувати.

Я сів за стіл і дістав мобільний. Вирішив трохи посидіти в соцмережах, щоб нікому не заважати. Чомусь захотілось зайти на сторінку Маші.

Зайшов, знов побачив всі ті лайки від Діми... Ледь стримався і закрив її сторінку. Діма, схоже, не збирався здаватись. Вона дуже подобалась йому. Схоже на те. Але ж чому вона прямо йому не скаже, що зустрічається зі мною... Якщо вона так зробить, то він муситиме відступити.

Але з іншого боку, я розумів, що не маю права отак розпоряджатись чужою долею і волею взагалі. Я не маю обмежувати Машу, навіть якщо ми і по-справжньому зустрічаємось. Я маю довіряти їй.

Однак якщо я довіряю їй, це не значить, що я довіряю йому. Можливо, треба зустрітись з ним і поговорити. Якщо він знов причепиться до неї, знов почне мало не переслідувати... У мене просто не буде вибору.

Коли батько з Артемом повернулись, я побачив щасливу усмішку на обличчі брата. Я і сам усміхнувся. Радів, що нарешті вони порозумілись.

Мама теж виглядала не такою напруженою, як на початку вечері.

Потім вже в іншій, дружній атмосфері, ми продегустували усі смаколики, які приготувала Маша. Випили вина... Вечір плавно переходив у ніч і гості вирішили їхати додому. Маша, авжеж, надавала їм їжі з собою.

Артем і Кріс виглядали дуже щасливими і це не могло не радувати. Все ж, було правильним рішенням просто взяти і прийняти їхній вибір.

Сподіваюсь, я зможу полюбити ту дитину як рідну племінницю чи племінника. І вони теж.... Маю надію, вони знайдуть те, що шукали.

Коли всі гості пішли, Маша прибирала зі стола. Я вирішив їй допомогти. Ми сховали те, що не доїли, завантажили посудомийку. Маша виглядала стомленою, але дуже красивою...

Коли вона на секунду обперлась на стільницю, я підійшов до неї і поклав руки їй на талію.

Наші погляди зустрілись. Вона дивилась на мене таким поглядом.... Суміш ніжності, закоханості і довіри... Я усміхнувся, і прикривши очі, поцілував її в губи.

Маша, здається, аж легенько затремтіла в моїх руках і відчувати це було дуже приємно.

Вона була щирою зі мною, так само, як і я з нею.

За секунду я злегка поглибив наш майже невагомий поцілунок і притиснувся трохи ближче до неї. Хотілось відчувати її всім тілом.

Тим часом її руки торкнулись моїх плечей. Несміливо, вона почала огладжувати їх, а я тим часом відчував, що мені вже зносить дах....
 

МАША

Відчувати його губи на своїх губах було приємно до тремтіння. Тимур торкався мене ніжно, буквально кожною клітинкою свого тіла я відчувала цю його ніжність по відношенню до мене.

В цю секунду я була впевнена, що він був щирий зі мною.

Коли він відірвався від моїх губ і зазирнув мені в очі, я знов почервоніла і відвела погляд.  Він дивився на мене так... Навіть не знаю, як це пояснити. Я поклала руку в район його серця і відчула, що воно билося дуже часто.

Але Тимур тримав себе під контролем... Напевно, це було дуже важко.

Я знов підвела очі на нього. Він чекав моєї реакції, мого рішення і це підкупало...

Я знов прикрила очі і потягнулась губами до його губ. Вони зустріли мене дуже швидко. Тепер вже його руки огладжували мою талію більш наполегливо.

За секунду Тимур взагалі почав рухатись в напрямку виходу з кухні. Ми так і йшли, продовжуючи цілуватись, через що постійно натикались на що-небудь. Але розірвати поцілунок сил і бажання не було. Ми були як двоє спраглих людей, губи яких нарешті припали до такої жаданої вологи.

Вітальню пройшли майже без пригод: хіба що Тимур один раз мало не спіткнувся о першу сходинку нагору. Сходинки давались важко... Ми йшли аж надто довго. Тіло тремтіло в передчутті.

Серце виривалось з грудей, подих перехоплювало.... Мені не вірилось, що все це відбувалось зі мною, з ним... Вже за хвилину ми опинились перед спальнею. І в цей момент мій мозок вже почав придумувати причини, чому все це погана ідея...

— Машо, — прошепотів він перед дверима спальні, на секунду відриваючись від моїх губ і зазираючи в очі.

— Що? — на видиху сказала я. Моє дихання збилось, серце билось як скажене, а погляд, напевно, був затуманений від бажання продовження.

— Машо, — повторив він, перед тим як знов доторкнутись губами до моїх губ.