8. Тимур. Напруження.

Проспав. Капець... Я вже давно не просипав роботу... Навіть не памʼятаю, коли таке взагалі було останнього разу.
Тепер доводилось виглядати повним ідіотом і перед Машею, і перед її сестрою. Як я міг забути про цю зустріч? Це все через такі насичені вихідні та мій план.
— Дарино, пробачте, що змусив чекати, — я підійшов до стола, за яким всі сиділи.
Подивився на Машу. Та жестом вказала на шию. Я швидко завʼязав краватку.
Тим часом хлопець, який сидів поруч із сестрою Маші, встав, поступаючись мені місцем.
— Дякую, — я кивнув і зайняв місце поряд з Дашею і навпроти Маші одночасно.
— Ось документи, — Маша простягнула мені папери.
Я бігло проглянув їх, не стільки читаючи, скільки удаючи, що читаю, і одразу ж підписав, передаючи їх Даші.
— Сильно ж ви довіряєте моїй сестрі, — вона усміхнулась, також підписуючи документи. — А що якщо тут написано, що, наприклад, ви передаєте мені вашу фірму?
— Дашо, що за жарти? — Маша аж почервоніла.
— Звичайні жарти, — вона усміхнулась. — Розряджаю атмосферу, — вона встала з-за столу. — Добре, раз документи підписані, я забираю свій зразок. Вже запізнююсь на наступну зустріч. Бувайте Тимуре, сестричко, — вона усміхнулась.
Ми з Машею також попрощалися, після чого Даша покинула кабінет. І в цей момент я почув злий шепіт Маші:
— Ти безвідповідальний! Я тут червоніла за тебе... Родина і так постійно нагадує мені, що я працюю простою секретаркою, та ще й що мій бос, на відміну від Даші, просто мажор, який не вміє керувати бізнесом! — емоційно шепотіла вона.
Навіть зараз, коли сварила мене, думала про мою репутацію і не підіймала голосу. Маша дійсно була просто ідеальною помічницею... Вміла тримати емоції під контролем навіть в такій ситуації.
— І взагалі, як ти міг? Невже не памʼятав про зустріч, я тобі постійно нагадувала... Та й взагалі, ну хто йде до клуба у вечір неділі?
— А чому ти вирішила, що я був у клубі? — відповів питанням на питання.
Розумів, що дійсно був неправий. Не можна було забувати про такі речі. Однак до чого тут взагалі клуб? Я цього рішуче не розумів.
— Ну в барі, — вона знизала плечима. — Чи в стриптизі, чи де ти там ще буваєш...
— Не ходжу я на стриптиз, — усміхнувся.
— Чому це? — здивовано запитала Маша.
Питання застало мене зненацька. Не міг же сказати, що останнім часом постійно думаю про неї... Це могло все тільки заплутати...
Треба збити її з пантелику.
— Ну а нащо? Дивитися і не чіпати — це ж дуже незручно, — усміхнувся. — Погоджуєшся?
Ця фразочка була в моєму стилі і мала прикрити факт того, що я був дійсно розгублений. Навіть не думав, що Маша буде так відверто питати такі речі... Раніше вона здавалась мені більш... Не знаю якою.
— Напевно, — все ж відповіла вона.
Усмішка зникла з її обличчя, і я мав би відчути себе переможцем в цій маленькій перепалці, але натомість мені стало навіть трохи соромно за ту фразу.
— У тебе сьогодні ще одна зустріч, але о четвертій, — сказавши це, Маша сіла за своє робоче місце і почала на ньому прибирати. — Замовлення на рекламну компанію мережі магазинів косметики.
— Ти ж знаєш, я в цій темі зовсім плаваю... Може, сама з ними зустрінешся?
— Директор в нас ти, а не я, тож маєш зустрітись саме ти, — вона зітхнула. — Але я підготую для тебе резюме на їхній запит з реклами. Вони пропонують надто маленький гонорар, ми маємо вибити з них більше. І ще — вмовити на рекламу в інтернеті.
— А вони що, не хочуть рекламу в інтернеті? — здивувався я.
— Вважають, що це не дуже солідно, — відповіла Маша. — Тож подумай, що будеш їм говорити.
— Але ж ти вела їх, — я не розумів, чому Маша хоче перекинути на мене цю роботу.
— Але я не бос, — вона подивилась на мене. — Пробач, я піду на обід, — Маша встала зі свого місця і пішла до виходу.
Мені хотілось зупинити її, але саме в цей момент телефон в кишені задзвонив. Маша ж тим часом покинула приймальню, а я пішов до свого кабінету.
Зітхнувши, дістав мобільний і вирішив подзвонити тим, кому подзвонив ще по дорозі сюди, однак мені сказали, що ще зарано, і всю інформацію мені нададуть лише завтра.
Вирішив замовити собі щось в офіс. За звичкою позвав Машу, однак швидко згадав, що вона вже пішла на обід... Вона рідко ходила на обід без мене... Зазвичай, замовляла щось на нас двох.
Схоже, вона образилась на мене. Я дійсно підвів її з тою зустріччю, я розумів це. Не думав, що вона може дутися на мене за такі речі. Хоча напевно все чесно. Їй доводилось виконувати надто багато завдань.
Напевно, варто її підвищити. Переназвати посаду, зробити своїм помічником, бо по суті, Маша робила набагато більше, ніж зазвичай робили секретарки.
Мені терміново треба було поговорити з кимось... Можливо, з братом? Він, здається, одразу зрозумів, що я маю до Маші почуття. Ще раніше, ніж я сам це усвідомив.
Хоча з іншого боку... Спочатку треба дочекатись інформації по тому її «другу дитинства».
Вже за пів години Маша повернулась до офісу, а я зрозумів, що за всіма цими роздумами так і не замовив собі обід....
Через те, що я і сніданок проспав, живіт вже починало мало не зводити від голоду.
Маша зазирнула до мене через пару хвилин після того, як прийшла. В руці в неї був пакет.
— Так і не пообідав, — сказала, подивившись на мене.
— З чого ти взяла? — здивувався я.
— Вид у тебе надто голодний, — Маша зітхнула і поставила на мій стіл пакет.
Тепер я роздивився на ньому логотип місцевої мережі японської кухні.
Зазирнув всередину і побачив, що від ароматних страв у коробочках та одноразових тарілочках-судочках з кришечками, буквально йде пар.
— Смачного, — сказала, розвернулась і пішла на вихід.
— Машо, стій! — я аж встав зі стільця.
— Що? — вона обернулась вже у дверях і наші погляди зустрілись.
— Дякую тобі за все, Машо, я... Я дуже вдячний, правда. Вибач, що інколи підводжу тебе. Як з цією зустріччю сьогодні, — сказав я.
— Знаю, — вона зітхнула і все ж вийшла з кабінету, майже беззвучно закривши за собою двері.
Наступні пару годин ми не бачились. Маша відправила мені факсом документи по зустрічі, яка мала відбутися о четвертій.
Відправляти факсом документ з сусіднього кабінету... Вона пішла на це, щоб не бачити мене зайвий раз? Чому? Чому вона образилась на мене... Я був точно впевнений, що це саме образа і ніяк інакше.
Я прочитав документи, але все одно мало що зрозумів. Хотів піти до неї і попросити допомоги, але потім вирішив просто пливти за течією...
Коли ж клієнти прийшли, Маша зустріла їх. Я вже вийшов до приймальної, готовий повністю зганьбитися, однак Маша все ж не залишила мене.
Вела розмову ніби між нами нічого й не сталося. Була привітною, усміхалась. Зустріч пройшла просто ідеально, ми домовились про найкращі можливі умови.
Як тільки ми залишилися вдвох, я підійшов до неї у доволі підійнятому настрої.
— Машо, дякую, врятувала! Я радий, що ти пробачила мені.
— Ти просто безнадійний, треба змиритися з цим, — вона зітхнула. — Авжеж, я не збиралась псувати ділову зустріч. Пробач, що змусила переживати.
Раптом її телефон завібрував і вона дістала його з кишені. Поглянула на екран, усміхнулася якоюсь надто задоволеною усмішкою....
Я вже хотів зазирнути туди, глянути, хто ж їй писав, але Маша швидко заблокувала екран... А що, якщо це той самий Діма?...